Чи бувають випадковості випадковими?

Лідер банди клоунів лежав зіркою й ще відчував, як тремтять ноги. На арені з тиграми йому було комфортніше, ніж учора ввечері в офісі корпорації Паркер.

— Я навіть не здогадувався, що можу піти на таке божевілля. У-у-у! — вигукнув Стівен чи то азартно, чи то випускаючи з вигуком нотки хвилювання, що ще звучали в душі. — Це було круто!

— Це було дуже ризиковано, — похитав головою Пол. — Сподіваюся, нас не загребнуть у поліцію.

— А можуть? — злякано округлив очі Рой.

— Стуліть пельку, — втомлено пробурчав Найджел. — Спрацьовано чисто. Мій друг зробив усе, щоб нас не спіймали. Камери не знімали, ми пішли через чорний хід, відбитків теж не залишили. Все буде добре, перестаньте панікувати.

Хоч він так і говорив, але в голові не припиняв прокручувати події минулої ночі. Ось знову бачить, як вони потай пробираються через чорний вхід до будівлі корпорації Паркер, як підсипають снодійне в чай диспетчера, як крадуться до ліфта й виводять його з ладу, ризикуючи напоротися на когось із охорони. Диво, що їх не спіймали.

— Досі мурашки по тілу, — ледь чутно зітхнув.

Кеш мовчки сидів у куточку. Він теж перебував під враженням того, що сталося. Втупившись у підлогу, прикрив обличчя й повільно погойдувався. В його голові крутилися спогади подій у японському ресторані. Ось він заходить до нього і бачить у холі Оскара та Люка Стівенсона. Але до них він не йде, а зупиняється біля вікна, зображуючи відвідувача. Наступної миті в дверях з'являється високий хлопець, якого Фігаро весь час називав нещасним хлопчиком. Крістофер.

Справжній спадкоємець корпорації Паркер. Кеш усе намагався зрозуміти, в якому саме місці цей видний красень у дорогому костюмі був нещасним. У чому була його трагедія, через яку Тео довелося вляпатись у цю не досить приємну історію та замінити його? Люк Стівенсон з непідробною радістю зустрів багатенького спадкоємця, і трійка шумно зникла в одній із кімнат японського ресторану. Весь час, поки вони там безтурботно балакали, Кеш був наче на голках і щоразу здригався, коли до ресторану під'їжджала чергова машина. Хлопець із завмиранням серця чекав, що будь-якої миті з'явиться Патрік і розкриє їх. Але в результаті їм пощастило: четвірка клоунів добре виконала свою місію, змусивши противного братика посидіти в ліфті. І коли Патрік дістався ресторану, то Крістофер вже догравав роль у заключній сцені. Він попрощався зі Стівенсоном перед виходом та загубився в численних коридорах закладу. Оскар зголосився провести американського знайомого до машини. Отут до них і присусідився Кеш під виглядом відвідувача, який залишав ресторан. Щоб не виглядало так, ніби Тео не з цими двома, хлопець витяг телефон і зробив вигляд, що з кимось спілкується. Патрік же, не знаючи правди, трактував побачене як прощання друзів. Щоб остаточно розвіяти всі сумніви «братика», Кеш добродушно махнув Стівенсону на прощання і вклонився. Американець не зрозумів, чому йому махає якийсь незнайомець, але заради ввічливості відповів тим же, загнавши Патріка в глухий кут. Зіграно було просто та невимушено.

Але.

Кеш думав про те, чи зупиниться на цьому його «братик»? Адже такий упертюх якщо захоче, то з легкістю докопається до істини. Достатньо лише попросити в Стівенсона спільні фото, і тоді все враз розкриється.

Тео важко зітхнув і скуйовдив волосся.

— Маячня якась, — пробурмотів він.

Двері відчинилися, і в невелику гримерку ввійшли Оскар та Крістофер. Кеш випростався і встав. Видно було, як сердився, але намагався стримувати себе.

— Молодці! — тріумфував Фігаро. — Ми обіграли цього пройдисвіта, — сплеснув руками. — Ви справжні профі!

— Ось тільки не треба солодких промов, — зневажливо кинув Кеш і тут же згадав про Мелісу.

«Точно! — пожвавішав. — Це ідеальний момент підтвердити мої слова, щоб вона більше не сумнівалася. Вони мають відплатити».

— Крістофере, — звернувся до справжнього сина сім’ї Паркер.

Хлопець озирнувся і ввічливо відповів:

— Так?

— Ви мені заборгували.

— Вибачте, — здивувався хлопець.

— Ви маєте поїхати зі мною.

— Це ж куди? — насторожився Оскар. — Що ти надумав?

— Він повинен пояснити одній людині, чому я вляпався в цю історію.

— Кому?

— Кому треба. Поїхали! — Кеш впевнено попрямував до дверей, потягнувши за собою Крістофера.

— Він нікуди з тобою не піде! — Оскар оббіг їх і закрив собою шлях. — Тільки посмій усе зіпсувати. Чого нам коштувало утримати позицію!

— Я через вашу позицію ледь не втратив кохану людину. Тепер нехай цей нещасний хлопчик компенсує мені моральну шкоду, — розгнівався Кеш. — Геть з дороги, поки я не змінив вашу позицію й фізіономію на додачу.

— Я з вами.

— Ще вас там не вистачало.

— Я не відпущу його одного.

— Послухай, з тобою щось не так? — Тео неформально звернувся до розгубленого Крістофера. — Чому цей пердун весь час вирішує за тебе? — вказав на Оскара.

— Пер… хто?! — ображено вигукнув Фігаро, почувши за спиною смішок циркових хлопців.