Про те, як через Моню ледь не довелося викликати Пракаша

Двері відчинилися й дружина ввійшла.

Чоловік, побачивши в її руках майже порожню пляшку віскі, цієї ж секунди «осідлав» підвіконня, перекинувши ногу за вікно, готуючись будь-якої хвилини втекти.

Барбара на подив увійшла мовчки і, кинувши на «вершника» стомлений байдужий погляд, попленталася до ліжка. Залпом допивши вміст пляшки, гикнула й повалилася на покривало, вліпившись у нього носом.

Кеш звів брови, поглядаючи на всі боки, ніби шукаючи, де приховано каверзу. «І що, продовження не буде?» — здивувався.

Ще трохи покукурікавши на підвіконні, зліз з нього і неквапливо, акуратно, як кіт, який збирається підступно стирити ковбасу з миски сплячого пса, почав підбиратися до ліжка. З боку дружини долинало мирне сопіння.

— Гей. Ти. — тицьнув у сплячу пальцем.

Дівчина навіть не ворухнулася.

— Барбаро, — покликав Кеш, а потім, випроставшись, уперся руками в боки. — Моя дружина — божевільна гонщиця-алкоголік. Є, напевне, у цьому плюс — не так, як у всіх. Оце пощастило!

Хотів повернутися до свого дивану, на якому встиг подрімати, але зупинився й знову поглянув на дівчину, яка й досі лежала обличчям вниз.

— Як вона примудряється дихати? — почухав потилицю. — Вухами? У алкоголіків іноді відкриваються суперздібності.

Зітхнувши, повернув Барбару на спину й поклав на подушку. Бурмочучи щось, взявся вкривати ковдрою. Погляд торкнувся її пухких, зараз бліднуватих вуст. Гарна. Якою б не була нестерпною, та все ж таїлося в ній щось хороше, справжнє, щире. Але так глибоко, що ніхто й не помічав. Можливо, тому, що вона й сама не хотіла того бачити.

Тед все ще поглядав на її п’янкі вуста. Та коли усвідомив, що витріщається, сполохався ганебних думок і з усієї дурі виписав сам собі ляпас. Від дзвінкого звуку дівчина скривилася й щось пробубоніла. Кеш зробив крок назад, але цієї ж миті опинився в її обіймах. Завмер, переставши дихати. Його постать була схожа на позу зляканого страуса: голова в піску, а задній корпус маячить угорі. Ще б віяло замість хвоста причепити і все, Кеш в образі.

— Не лапай мене, — засопів хлопець і почав прибирати від себе «крила страусихи».

Але Барбара міцно вхопила своє щастя й не відпускала.

— Відчепися, кажу, — суворо та вимогливо прошепотів Кеш, водночас боячись розбудити сплячу красуню.

— Ну му цьому немайсі... — почулося у відповідь.

— Що? — насупився Кеш, поглянувши на дівчину.

А губи й справді були гарні. Зблизька так взагалі. Тео дужче звів брови. Ще трохи й вони б перехрестилися в нього на переніссі мушкетерськими шпагами.

— Відпусти, — почав смикатися, як пес, голова якого застрягла в глечику.

Барбара ще щось пробубоніла й повернулася набік, звільнивши бранця кохання. Кеш із скуйовдженим волоссям, як божевільний геній, відлетів від ліжка й зупинився біля свого дивана-корабля, на якому мешкав весь час після весілля. Сердито косячись на дружину й поправляючи розтягнутий светр, випростався, кинувши життєву пораду:

— Треба менше пити! Фу!

Гнівно відкинув ковдру й стрибнув у свій «човен», гучно стукнувшись головою об перило-борт.

— Ой-й-й, — потер забите місце. — Через перегар самого заносить. Ти ж дівчина! — знову кинув у дружину, тицьнувши в її бік пальцем.

Укрившись «вітрилом», спробував заснути. Але сон відганяла тривога. Йому весь час здавалося, що Барбара піратом крадеться до нього, щоб вкрасти найцінніший скарб — честь. Такого він би не пережив. Тому тільки заплющував очі, як знову відкривав.

— Ну, за що це мені? — крутився з боку на бік.

Так і не зміг заснути. А зранку його чекала активна робота в офісі та стратегія боротьби з найлютішим ворогом.

***

Тесть зустрів зятька в холі компанії гучним «Вітаю!» і атакував обіймами.

— Із чим? — шарахнувся Кеш, бо Дональд зненацька вилетів із-за рогу.

Тедді притиснув до грудей портфель, як щит, і дивився на сяючого щастям чоловіка.

— Твоя тактика спрацювала, і Річард дав задню! Ми його злякали. Він відстав від наших акцій. Зятю, тепер ти завжди будеш моєю правою рукою. Оце так пощастило з родичем! — схопив Кеша за комір, притяг до себе й знову міцно обійняв.

Хлопець видав протяжне «і-і-і» та єгипетським профілем вдрукувався в сильні груди людини, яка породила його дружину. «Монстри!» — волала істерична думка в голові Тео. Хлопець уперся кулаками в груди «ніжного» родича, але той кам'яними клешнями утримував його, заважаючи дихати.

— Ходімо в офіс, у мене стільки ідей за ніч народилося! — Дональд, нарешті, відпустив зятя й шльопнув його по спині.

— Може, не треба... так мені... довіряти? — з'їхав на шепіт Кеш.

— Що означає «не треба»?! — гримнув господар величезної компанії. — Тепер це твоя доля! — підняв палець. — Доля великої людини сім'ї Льюїс!

— Чосонська несправедливість… — приречено зітхнув зятьок.

— Що ти сказав? — не почув.