Клоун

Кеш перестав вірити в те, що вічний двигун не існує. Моллі тому спростування. Це скільки треба мати енергії в такі роки, щоб заганяти зятя, як коня на перегонах? Він уже не знав, де ховатися від неї, а вона весь час його переслідувала й усе діставала питаннями. У результаті знайшов притулок у голубнику. Пташки — створіння мирні, співають собі тихо й нічого від тебе не вимагають. Пернаті швидко облюбували нового сусіда й сиділи на його плечах, як на дереві.

Трохи провівши там час, Кеш знайшов затишне місце на товстій гілці старого дуба. Вона була зігнута всередину, тому чудово підходила для колиски біженця. На ній і задрімав.

Розбудив його знайомий голос, який можна було б назвати приємним, якби він не пролунав так голосно:

— Крістофере, злазь звідти!

Барбара була суворою як ніколи. Брови зухвалими стрілочками піднялися над палаючими недобрим вогником очима, що не віщувало нічого доброго.

— Що тобі треба? — зіщулився Кеш, виглядаючи з густої шапки зеленого листя.

У цей час голуб, що сидів на його голові, теж просунувся крізь зелену завісу й здивовано витріщився на дівчину.

— Ти як із дружиною розмовляєш? — уперла руки в боки.

— З якою дружиною? — окинув її з ніг до голови. — З тобою, чи що?

— Випробовуєш моє терпіння? Якби не терміновість справи, я зараз виписала б тобі пару дзвінких. Злазь, кажу! У нас неприємності. Річард Сміт почав нас шантажувати.

— А я тут до чого?

— Батько в офісі збирає раду директорів. Ми повинні негайно вжити заходів, щоб зупинити цю паскуду.

— Я не з вашої пісочниці, тож розбирайтеся без мене, — знову ліг, збираючись спати далі.

— Вирішуватимуть не лише питання компанії, а й роль кожного з нас у цій грі. Тому тебе це теж стосується. Шлюб фіктивний, і якщо Річард викриє це, нашій родині настане кінець.

— Думаю, з голоду не помрете.

— Що? — це був край її терпіння.

— Треба менше брехати. Якою б правда не була, варто грати чесно. А ось коли воду каламутять, тоді й проблем більше.

— А як ми мали вчинити, розумнику, коли цей монстр надумав привласнити всю нашу компанію?! Тільки мій шлюб із сином впливової корпорації міг урятувати ситуацію. Тобі легко молоти язиком, нічого не роблячи. А на нас усіх лежить велика відповідальність. Насамперед постраждають працівники наших фірм, потім усі проєкти та...

— І в першу чергу ваш гаманець, — підвівся, глузливо поглядаючи на дружину. — Я тебе благаю, не треба розповідати про те, як ви турбуєтеся про своїх робітників. Що з ними може статися? Та ще й на цьому острові. Я тебе благаю. Якщо Річард і забере вашу компанію, то не знищить її. Він же не дурень. А людям по барабану, хто гроші платитиме: він чи твій батько.

— Та ти, я бачу, геть знахабнів!

— Не люблю, коли багатенькі починають розігрувати драму щодо їхнього милосердя. Так я й повірив, що ти про робітників думаєш. Ось не пускай завірюху серед спекотного літа.

— Крістофере!

Голуб, перебуваючи в ореолі листя, сполошено округлив очі й збентежено забуркотів.

— Досить лементувати. Усю живність розлякаєш, — хлопець сів на гілку й почав готуватися до спуску, поглядаючи, як краще це зробити, щоб не впасти, бо нижніх гілок було мало. — Піду я на ваш шабаш, заспокойся.

Незадоволена пташка на його голові змахнула крилами й злетіла в чисте блакитне небо.

— Одягати костюм клоуна чи все буде по-діловому? — почав обтрушувати свій одяг.

У відповідь Барбара зі злістю заїхала йому по обличчю. Листя та гілочки, що стирчали в скуйовдженому птахом волоссі, осипались як з куща в бурю. Кеш отетеріло подивився на дружину.

— Знай міру, — процідила крізь зуби. — Я не стану терпіти твої...

Не договорила, бо Крістофер ривком притягнув її до себе й зухвало поцілував у губи. Вона спробувала вирватися, щоб знову виписати ляпас, але хлопець завадив, міцно стиснувши її зап'ястя. Зробивши крок назад, злегка відштовхнув.

— Та як ти смієш мене торкатися? — накинулася з кулаками, але він знову її втримав.

— Будеш терпіти чи ні — байдуже. Я теж не з піску зроблений. Тому краще не провокуй мене.

Сердито окинувши її з ніг до голови, широким кроком попрямував до маєтку.

— І ще, — додав, зупинившись. — Я — твій чоловік і торкатимуся тебе, коли захочу й скільки захочу. Зрозуміло? — глянув на неї.

— Не смій більше...

— Але чи захочу? — перервав її і, знову окинувши поглядом, подався до будинку.

Барбара не продовжила суперечку, щоб хлопець не вперся й не відмовився від поїздки на збори. Хоча ледь стримувала себе, так Кеш її вивів із себе. Ще настільки нахабних та впертих людей не зустрічала.

— Лише почекай, повернемося додому після зборів, я тобі влаштую тихий вечір, — прошипіла крізь зуби.

Крістоферу поїздка в офіс далася нелегко. Довелося відправитися туди з «дружною» братією: Домініком і Каспером. Вони всю дорогу свердлили його ненависними поглядами, а коли виходили з машини, Домінік, ніби ненароком, наступив Кешу на ноги дорогими чоботями в стилі кантрі, що було, слабо кажучи, боляче.