Перший день сімейного життя

Спалося неспокійно, напевне тому, що в соломі. Було, звичайно, м'яко, але відчувати себе биком у стійлі не дуже приємно. Усі нормальні люди ночують удома. А в нього ні кола, ні двора. Жодного куточка, де б він відчував «своє». Кеш виліз із купи сіна, причому зробив це на чотирьох, озирнувся й на спині спустився вниз, штовхнувши ногами кобилу в зад. Вона заіржала й відскочила убік, перелякано дивлячись на нового мешканця стайні. Обтрусившись, хлопець підійшов до водопою для тварин і глянув на своє відображення. Симпатичний. Тут він не міг посперечатися. Правду взагалі не любив приховувати. Але те, що його харизматичність була в кудлатому стані — це факт. Волосся стирчало в різні боки, як у їжака голки, до того ж їжака, який добряче викачався в сухій траві. Весільний костюм був припорошений пилом і зім'ятий, ніби його всю ніч жували корови. Скинувши піджак, почав витрушувати. Підняв таку пилюку, що світу білого не видно. Невдалою була ідея це зробити, бо почав гучно чхати. Коні, витріщивши очі, нагострили вуха, здивовано дивлячись на щось для них незрозуміле, галасливе, що через чхання наосліп бродило вздовж і впоперек сараю. Кеш не міг зупинитись.

— Апчхі-і-і, — голосно видавав він. — Апчху-у-у... Ехпр-р-рчхі-і-і... Ах-х-хр-р-рчху-у-у, — невдовзі вже гарчав і хрипів.

Вибравшись на вулицю, сів на лавку, продовживши видавати ряд різних звуків.

Раз сорок чхнув точно. З очей лилися сльози, обличчя почервоніло, а губи налилися, мов стигла вишня. Почав розстібати сорочку, що тиснула в горло. Через те, що постійно здригався, все ніяк не міг звільнити ґудзик із петлі.

За спиною почулося невпевнене: «Добрий ранок».

— Абга-га! — гримнув у відповідь Кеш, сам злякавшись несподіваної людської присутності, через що нахилився в бік і чхнув голосніше, ніж колись.

На нього очманіло дивився конюх, який стояв трохи в стороні з відром води.

— Пане, вам погано? — запитав він, впізнавши чоловіка господині.

— Ніга-га, абдчхі-і-і, тьху ти... — махнув заперечливо головою. — Мені дужге-ге гарно...

По щоках ще більше полилися сльози.

— Умийтеся, полегшає, — запропонував добродушний чоловік.

— Ага, — поліз до відра, але тільки набрав у долоні прохолодний порятунок, як знову чхнув, розбризкавши все на конюха. — Вибачтхе-е-е, — чи то чхав, чи то вже кашляв.

Сів на траву і, змирившись, зарядив монотонне «чхі» автоматною чергою.

— Бідолаха, — почухав потилицю конюх. — Знімайте з себе костюм. У мене є старенька сорочка й ковбойські джинси, якщо не гидуватимете.

Кеш диву давався, як зміг всю ніч проспати без пригод, а під ранок отак розчхатися. «А воно треба було витрушувати? Ідіот...» — лаяв себе, слухняно знімаючи й відкидаючи в траву весільні «причандали».

— Ось, — приніс конюх одяг. — Це, звичайно, негідно пана, але хоч зможете дістатись до дому.

— Ага... — тер носа.

— Он там невелике озеро. Скупайтеся в ньому, одразу полегшає.

— Апчхі-і-і! — хитнув у відповідь, що можна було розцінити, як «дякую».

Поспішив до вказаного місця і, стягнувши верхній одяг, пірнув у сріблясте озеро. Вже через пару хвилин відчув, як життя стає куди приємнішою штукою, ніж пару хвилин тому, коли він ледь мізки не вичхав. Кеш неквапливо, собі в насолоду, плив то в один бік, то в інший, уже щось насвистуючи й співаючи.

Закінчивши заплив, одягнувся в одяг конюха, весело оглянув себе, але одразу й зажурився.

— І куди мені йти? — розгубився, коли нагальні проблеми влаштували новий вибух у мозку.

Подивившись на величезний маєток дружини, скривився. Але робити було нічого. Куди б не пішов, однаково рано чи пізно доведеться повертатись у цю бжевільню. Зітхнувши, випростався і, як барон, поперся до нового будинку, налаштовуючи себе на те, що він новий господар і нехай усі готуються його боятися, поважати та слухатись. Він розумів, що такі думки недоречні, але інакше не знав, як додати собі впевненості.

Через центральний вхід не пішов, а явився на кухню, де повним ходом ішло приготування сніданку. Прокашлявся й поважно пройшовся між столами, намагаючись звернути на себе увагу прислуги та всім виглядом показуючи, що він господар. Принюхуючись, почав куштувати те, що готували.

— Сюди перчику, — з виглядом знавця підказав одному з кухарів, отримавши у відповідь недоброзичливий погляд. — Перчику, кажу, — підвищив голос, сам дивуючись черговому своєму нахабству.

— Хазяйка каже, що треба заощаджувати, — пробурчав кухар і відвернувся від Кеша.

— Що? Я тепер також господар. Сказав більше перцю, тож треба більше перцю! — Стукнув по столу, де стояв черпак із червоним соусом.

Зачепивши ручку, розбризкав його на себе, примудрившись забруднити й обличчя. Прислуга мовчки перезирнулась і продовжила робити свою справу. Хлопець облизав губи.

— М, смачно, — зауважив він. — Але теж треба перчика. Додати.

— Куди? — звів брови другий кухар. — Уже нікуди, ви все розлили.

— Зварити новий. Якісь проблеми?

Засунувши в рот соусний палець, попрямував до дверей, представляючи обличчя своєї «коханої», коли вона побачить його в такому вигляді. «Високий, гарний, стрункий ковбой із заляпаною кров'ю сорочкою... Хм, думаю, вона знепритомніє», — будував плани Кеш, у якого з'явилося бажання перетворити життя дружини на кошмар. «Але, думаю...» Та подумати далі не встиг, бо його потік мстивих думок перервав оглушливий вереск. На порозі він зіткнувся з мамою Барбари. Жінка з жахом дивилася на червоні плями на сорочці і, обхопивши голову, верещала не своїм голосом.