Хто я?

Острів Фейт

Місто Кійомі, столиця

(центральна частина острова)

Це було приємне пробудження. Хтось лоскотав його обличчя, тепер шию, далі цілував у губи, з якоїсь радості при цьому з силою вдихаючи в нього повітря.

«Хто вчив так цілуватися? — пролетіла п'яна думка. — Треба буде показати, як це робиться... Хоч я й сам у цьому ні бум-бум... напевно... Щось не можу себе згадати в цьому процесі... Якось дивно... Відчуття, що я на водяному матраці... Чого так усе хитається? Знову лізе цілуватися… Я ж не кулька… Чому вона намагається мене надути? Чи це не вона?..» І тут хтось різко натиснув на груди, потім ще раз і ще… Ось тут вже було боляче. З'явилося відчуття, що його намагаються розчавити.

Хлопець застогнав, але прокидатися не поспішав. Далі процедура повторилася: легке поплескування по щоці, потім погладжування по лобі… Приємно, але… що за дискомфорт у всьому тілі?

Раптом голову прорізав пекельний біль. Хлопець скривився. Розплющивши очі, побачив розмитий силует дівчини, що схилився над ним. Довге хвилясте волосся лоскотало його шию. Незнайомка щось кричала й знову торкалася обличчя. «Ніжна буде дружина», — подумалося молодому чоловіку. Він, як ідіот, усміхнувся й хотів підняти руку, але не зміг. Тіло його не слухалося. «Що трапилось?» — намагався зрозуміти.

Біль посилювався. Хлопцеві раптом дійшло, що він не чує крику дівчини. Звуки кудись зникли. «Що відбувається?» — почало підкрадатися хвилювання. Він глибоко вдихнув. Біль оскаженіло вчепився в груди. Молодий чоловік прикрив очі й знову знепритомнів.

***

Наступне пробудження було білим. Тобто навколо все було занадто світлим. Навіть думка погана закралася з цього приводу. Хлопець поспішно заплющив очі, відмовляючись вірити в найгірше. Та невдовзі відкрив одне око й почав поволі роздивлятися, шукаючи підтвердження того, що то таки була перелякана думка.

Поступово туман перед очима розсіявся. Свідомість, нагулявшись десь на стороні, вирішила повернутися до господаря, пожалівши його вразливу психіку.

Здається, він був у лікарні. Так, напевне. Очі постраждалого скосилися на крапельниці, що височіла над ним. Хлопець поворухнув рукою й зрадів, що цього разу йому це вдалося. Спробував підвестися, але — о леле! — хтось з силою вперся в його груди й втримав. Молодий чоловік так злякався несподіваного вторгнення в особистий простір, що з криком влипнув у стінку. Застогнав, бо біль знову прорізав тіло.

Опанувавши себе, поглянув на того, хто наважився перешкодити його намірам. Хлопець тільки зараз помітив, що поруч із лікарняним ліжком сидить якась дівчина. Треба було визнати, симпатична, тому пацієнт почав з цікавістю розглядати гостю. «Це вона так інтенсивно вдувала в мене повітря?» — відвідала думка, яка здалася йому вкрай придуркуватою. І взагалі щось у нього з логікою було тугувато. Весь час в голову лізла всіляка дурня. Та ще й почувався так, ніби хряснув чогось з градусом — перед очима все пливло й реакція була загальмованою. Тому думки, напевне, і жили своїм життям, ігноруючи хазяїна.

І тут сталася жахлива річ. Коли дівчина почала говорити, хлопець отетерів — він її не чув! Симпатична незнайомка робила спроби в чомусь його переконати, а він розгублено гіпнотизував її губи, намагаючись хоч щось зрозуміти.

— Що? — крикнув, не контролюючи голос.

Дівчина здригнулася й завмерла, а потім схвильовано знову заговорила.

— А?! — так само голосно видав він.

Незнайомка замовкла. Нахилившись до нього, вказала на свої вуха. Потім заперечливо похитала головою, ніби запитуючи: «Ти мене не чуєш?» Хлопець невпевнено повторив її жест, мовляв, ні, не чую. Гостя схопилася зі стільця й поспішила до дверей.

— Куди?! — потягнувся за нею, ледь не загуркотівши з ліжка.

Невдовзі в палату павичем увійшов лікар. Більше того — професор, про що свідчив бейдж на халаті. Чоловік був набундючений, довготелесий, худий, ще й спину вигнув. Хлопець недовірливо окинув його поглядом з ніг до голови і, прикрившись ковдрою, знову влипнув у стіну. Він з нею за останні кілька хвилин пробудження ввійшов у тісний контакт і, схоже, виходити з нього не поспішав.

Лікар сів біля хворого й почав монотонно ворушити губами, намагаючись щось донести до свідомості пацієнта. Хлопець витріщився на нього, не розуміючи жодного слова. По губах читати не виходило, а якщо щось і вичитував, то в основному не дуже цензурне. Більше було схоже, що він свої думки цитував.

Раптом професор різко нахилився до молодого чоловіка й поглянув йому в очі. Хлопець від несподіванки відкинув голову назад і з усієї дурі довбонувся об стінку. Мозок скував той самий біль, що й при першому пробудженні. Постраждалий схопився за чоло й застогнав. Лікар спробував укласти його в ліжко. Пацієнт цього разу слухняно підкорився й втупився в професора у величезних рогових окулярах, який навис над ним тонкою гіллякою й раптом широко відкрив рота. Мабуть, крикнув «А!». Дівчина знову здригнулася. «Бідолашна, така злякана. Кудись ми з нею добряче вляпалися, раз дійшло до таких наслідків... Згадати б ще куди…» — думав молодик, розгублено намагаючись знайти в голові пам'ять. Тепер хлопець витріщався на незнайомку, забувши про лікаря, який репетував над ним, намагаючись докричатися до його слуху. Але дарма — той навіть не збирався повертатись. Тоді лікар-павич замислився, витягнув губи дудочкою, почухав потилицю й написав щось у своєму блокноті.