Нова подія. Рак

Лікарь, що стояв наді мною, почав щось говорити, але я нічого не чула. Я підвела голову. Подивилася довкола. Крапельниця.
- де я? Запитала я. У відповідь мовчання. Лікар продовжував щось розповідати літній парі, яка стояла навпроти кушетки.
Жінка, помітивши, що я ворухнулася, підбігла до мене і міцно обійняла.
- Дорога! Як же я з татом хвилювалася! Як ти себе почуваєш?
- Жінка, хто ви?.. В очах почорніло, і я подумавши, що щось може трапитися, закрила очі та вклалася на бік щоб поспати.
      Ранком, я краєм вуха я почула як розмовляли чорні тіні за піскострумінними дверима.
- Лікаре, вона подужає? Невже це її останні хвилини?...
– Ми спробуємо боротися проии нього разом знею. Але не факт, що все стане на місця. Не хвилюйтеся. Ми завтра вам все повідомимо. Не всі підлітки виживають під час зустрічі з раком.
Почувши це, я встала, але я ще не до кінця зміцніла. Мої ноги підкосилися, і я з гуркотом упала на землю. Я підвелася. Сіла на коліна, та по моїй щоці потекла сльоза
– Що я роблю на так?! Боже, за що мені таки муки?! Мене життя вже всьому навчило, але я більше так не можу! Я не хочу терпіти страждання інших людей. Навіщо воно мені? Невже це кара? Мені й свого в житті достатньо...
На мої муки прийшла медсестра.
– Що сталося? Давайте я допоможу вам…
- Ні! Не чипайте мене. Будь ласка, благаю вас.. Відвернулася від її допомоги я. А вона слухняно відійшла.
         Через годину я почула жваві голоси прямо за дверима палати. Але мені вже було все одно... Я повернулась на бік, і потяглася до телефону. Перше, що я зробила, це подивилася на себе. У камері побачила милу дівчину. Товста статура, похлі щочки, з носа стирчить киснева канюля...
- Дивно. Що могло статися, з такою на вигляд охайною дівчиною? Різко, до кімнати зайшла медсестра. Вона явно кудись поспішала. Вона з усмішкою подивилася на мене, і тут же почала щось записувати.
- Сонечко, як почуваєшся? Турботливо запитала вона.
- Що зі мною сталося? Я потрапила під машину? Розбилася? Різалася? Стрибнула з дому? Що мені спало на думку? Скажіть будь ласка.
- Так. Я бачу вам більш цікавіше що з вами сталося. Добре. Так, як я бачу... Сказала вона і подивилася в журнал. - Ви знепритомніли і.. Вам буде дуже сумно це чути. Вчора вам стало погано. Вас привезли до цїєї лікарні. Тут зробили Аморті. У вас... пухлина мозку.. Але через те, що ви занадто довго терпіли головні болі, пухлина перейшла в рак... Мені справді дуже шкода, люба.. Вона подивилася на мене співчутливим поглядом, і піднесла сніданок. 
- Можна я висловлюся вам?
- Звісно!
- Ви мені не повірите, але зі мною відбувається щось дивне. Насправді, я не ця дівчина. У тілі цієї людини сидить зовсім інша. Це я. Вчитель із однієї школи. Лорен Фьюстон.
- ЩО?! Мені не віритися, що вчитель моєї дитини зараз перебувати в цьому тілі. Це не реально!
– прошу, вислухайте мене. Я дуже рада, що зустрілася з мамою свого учня, але ви повинні мені повірити. Ви ж знаєте, що Лорен нещодавно збила машина. Вона жива?
- Не знаю. Деректриса нам нічого не повідомляла.
- Гаразд... Я пережила смерть, і мені не страшно померти. Але мені страшно назад зрадіти в чужому тілі... Я потрапила у світ сансари... І я вже пережила смерть однієї дівчини. І як я зрозуміла, та дівчина померла. Але причина смерті була невідома. Підозрюю лише одне. Що моя подруга кинула мене під колеса поїзда. Знаю, у це важко повірити. Але ви будете першою, хто повірить мені
- Чим я можу допомогти тобі?
- Ви не знаєте, як зараз погано моїм рідним. Прошу вас, знайдіть їх... Применшу.. Я б зараз стала перед вами на коліна, не я занадто слабка.
- Добре. Але, Лорене, скажи адрем свого дому. Я зроблю все, як ти просиш. Напиши листа, і я передам це твоїм рідним.
- спасибі! Медсестра Джолі. Сказала я прочитавши байджик на її халаті. 
Я взяла ручку з тумбочки, Джолі вирвала мені листочок з зошита, і дала мені. Я взялася писати...