Нова подія. Метро

Я засмучена, але задоволена тим, що все стало на свої місця. Йшла додому. Я засмучена почутим. Але що є, то є.
Тут. Мене зупинила Ніка. В її очах палав вогонь.
- Знаєш люба, мене не обдуриш. Я довго думала, чому вона померла... Чому її збила машина?... Адже не випадково вона спіткнулася..
- Ніка.. Що з тобою зробили..? В кого перетворилася? В батька, який пье? Подумала я, але промовчала, тому що знала, що могла зробити гірше. 
- Ти.. Ти її вбила! Думаєш я не помітила як ти заздрісно дивилася на неї, стопудів задумала щось.. Так і хлопця у неї вкрала... Якось не по собі аж стало... Холод пройшовся по спині. Я хотіла промовчати, але не стрималась..
- Він сам до мене причепився, той виродок, я не знала що в нього є дівчина!... Думала він не такий..
- Хах, та невже? Сперечатимемося? Ні, я не допущу такого. Ітак, повір, тобі це так не обійдеться. Помста не знає жартів. Вона подивилася на мене, і посміхнулася.
       Я відійшла від неї подалі. Навіть не знаю що з нею.. Вона змінилася.. Невже вона справді така помстлива?
      Вдома я розповіла батькам, що склала іспит на 97 балів, і тато посміхнувся, а мама з полегшенням зітхнула.
Перериваючи книги, я знайшла особистий щоденник. Це я зрозуміла, побачивши на обкладинці зошита розмитий напис чорним чорнилом.
- Цікаво. Тож почнемо. Злегка розслабилася я.
У щоденнику я знайшла дещо дуже цікаве.
"Дорогий щоденник, адже ти нікому це не скажеш? Я дуже завидно дивлюся в бік тієї дівчини.. У неї прекрасна фігура, красива зовнішність, дорогий одяг"
- Та не скажу що в тебе не дорогий одяг, схоже "GUCCI" у її сім'ї порівнюють із протухлим огірком з базару. Перебила читання її записів я. - Так, продовжимо.
"У неї гарний дбайливий хлопець, багато друзів, хороші оцінки, вона відкрита дівчина.. А після того, як батько почав бити маму, я змінилася зовсім у протилежний бік... Я почала змінюватися, змінюватися, і ось що з мене вийшло! Вредина, ось хто."
- Боже мій, бідолаха. За що її так.. Запевнила я, але не знала що буде далі.
"Я спеціально вкрала у неї хлопця, хах, а той навіть не знав, що я лише вдаю ніби "Я навіть не знаю про його іншу дівчину". Був у мене такий план, покінчити з цією заздрістю до неї. Чи кинути під машину, чи щось простіше.. Але, подумавши, я почала мститися їй. З часом стала королевою Універа. Тримала в страху всіх, хто думав завадити моїй репутації.
- Жах... Я думала вона все-таки добра... Змінивши свою думку, огидно сказала я.
       На ранок я подумала, що треба закінчити с цим, і почати змінюватися. Писала розклад дня, заробляла нові, добрі оцінки, дружила з усіма, перестала тримати у страху всіх оточуючих. Я стала іншою людиною, але... я відчувала не рідний погляд. Погляд повний невесті до мене. Начебто наближалося якесь лихо, але я продовжувала жити, не підозрюючи про підступний план...
      А ле якось, у спокійний день, я йшла до школи. Щоби бути в Універі, мені треба було поїхати на метро. Я стояла, насолоджувалася свіжим тунельним вітерцем. Як завжди заплющила очі, щоб почути якусь вібрацію землі. Але як останні два рази, мені завадили. Чиясь холодна і мокра рука торкнулася мого плечя.
- Пам'ятаєш, я тобі обіцяла, що, помста жартів не знає? Так ось, насолоджуйся моментом, люба. Почула я шепіт біля вуха.
Повернувшись, я нічого не побачила. Під'їжджало метро, ​​і я повернулася. І тут, я не втримала рівноваги, думала вже вирівняти її, як ззаду відчула ту саму руку і. Кліпнувши, вже лежала в лікарні. Невже я вижила?...