Продовження 3

Розділ ХVI

Прибувши на Юан, Роланд спершу зв’язався з повстанцями на інших їхніх базах. Від них він дізнався, що новина про Орейру дійшла і до них, а це означає, що план з відпусканням в’язнів спрацював. Скоро ця новина облетить всю галактику і генерали не зможуть її приховати. Як тільки боги на інших планетах дізнаються, що Імператриця вогню кинула виклик зрадникам, вони точно підтримують їхнє повстання. Звісно будуть і такі боги, що навпаки, ще дужче будуть підтримувати генералів, через те, що Орейра на пів горгулія. Але це не має значення, вони все одно переможуть. Скоро його батьки будуть на волі і Роланд не хотів нічого більше за це.

Повстанці збирали свої сили і поволі просувалися до Тери, але Роланд наказав не сідати на планеті раніше за них, адже там можуть бути шабашів, які розставили пастку для Орейри. Вислухавши звіти від своїх командирів та надавши їм відповідні інструкції, Роланд приєднався до Макса, який був занятий підготовкою до поховань загиблих.

За час поки боги були на Хромі, інші повстанці зібрали тіла і підготували їх до поховання. Базу було вирішено не відновлювати, адже вони все одно покинуть її, як тільки прибудуть інші на кораблях. Була зібрана зброя і деякі речі. Тому, майже весь час був присвячений підготовці до поховання.

Роланд знайшов Макса на одному зі складів, де зараз лежало триста двадцять чотири тіла, загорнутих в білу тканину. Принц дивився на них з жалем, адже вони ніколи не переродяться в інших життях. Вони полягли за їхню справу і він був гордий, що мав таких вірних прибічників.

–  А де шеф? – Спитав він у Макса.

– На плато, підготовлює місце для поховального багаття.

– Шкода, що ми не можемо дочекатися богів, а мусимо проводити церемонію відразу, вони б хотіли бути тут в цю мить.

– Ти правий, але вони знають, що в нас на рахунку кожна хвилина. – Відповів Макс з сумом в голосі. – Так само, як знали і ті, що зараз тут лежать.

Похорон пройшов спокійно. На плато зібралися всі, хто залишився на Юані. Роланд підготував проповідь про загиблих, подякував їм за вірну службу і пообіцяв, що їхні імена незабудуться і їхня галактика пам’ятатиме їх, як героїв. Далі Орейра підпалила дерев’яні решета, на яких були складені тіла. Два сонця Юану зайшли і світло від вогню відбивалося на сотні кілометрів. Попіл від погребального костра розвіяли над планетою, але не там де залишилося попелище від битви, а над живописним морем та могутніми горами.  

Після церемонії смертні розійшлися відпочити, поки не прибудуть кораблі. Макс відправився зв’язатися з богами, щоб взнати чи в них все гаразд.

А Орейра з Роландом пішли до в’язня номер сім, з яким давно хотіли побалакати.

Рікон сидів в одній з маленьких кімнат, куди його перевили після того, як боги відправилися на Хром. Спочатку він був канделах, що обмежують силу бога, щоб він не чаклував і не втік. Але потім їх зняли і навіть не зачинили на засув дверей. Мабуть зрозуміли, що йому просто нема куди тікати. Від рук генералів чи Імператорів йому все одно кінець. І він розумів, що живий тільки тому, що їм потрібна інформація, а потім вони знайдуть спосіб його вбити, адже він зрадник. Хоча інших командирів, Імператриця відпустила живими, але краще нехай вона його вб’є, а ніж пройти через те, що він бачив на полі битви. Він чув, що наверху спалювали мертвих, отже скоро прийдуть до нього.

Так і сталося. Двері відчинилися і до кімнати увійшов принц і Імператриця. Вона виглядала, як звичайна богиня з візерунком на руках, але в Рікона перед очима стояли обпечені тіла інших богів, які кричали від болю. Він обіцяв, що не буде показувати страху, але в нього погано виходило.

– О поглянь, Роланде, як він труситься від страху, значить не забув мене. – Орейра підійшла до Рікона і сіла біля нього на підлозі, Роланд залишився  стояти біля дверей. – Якби я хотіла тебе помучити, то зробила б це відразу, тому розслабся ми тільки задамо тобі декілька питань, і від того, як ти будеш відповідати чесно і щиро залежатиме, що ми з тобою зробимо потім. Зрозумів?

Рікон наважився підвести очі і подивитися на неї. Нічого страшного, лише спокійний вираз обличчя, ніякої жаги вбивства. Це його трохи заспокоїло.

– Так, зрозумів. – Тремтячим голосом погодився він.

Орейра посміхнулася і похлопала його по плечу:

– От і добре! Ну Роланде, що ти хочеш в нього дізнатися?

– Та взагалі нічого. Всю інформацію, яку він знає про війська генералів, ми добули на Хромі самі. Так що, я не знаю, що можна в нього вивідати. – Відповів Роланд, дивлячись на парочку, що сиділа під стіною. – Але я хотів би спитати  в тебе: навіщо ти його пощадила під час бою? Інформацію можна було вивідати і в тих інших, яких ми відпустили.

Рікону також було цікаво, чому вона його пощадила. Тому він підтримав принца кивком голови і питально на неї глянув.

– А ти, що цього не бачиш? – Спитала Орейра в Роланда. – Глянь в його оченята. В них сум, жаль і приреченість своїй долі. В очах інших світилося зло, ненависть і жага вбивства. Тому він мені сподобався і я вирішила його залишити.

– Ви побачили це все в моїх очах за ті декілька хвилин під час бою, коли на круги панував хаос і вирішила, що я хороший бог, на відміну від інших? – Рікон знав, що дозволяє собі лишнє задаючи такі відверті питання Імператриці, але він був на стільки приголомшений її відповіддю, що не мислив раціонально. Отже, вона врятувала його, тому що вважала, що він хороший, не зважаючи на те, що був одним з командирів шабашів.