В гуртожитку

Тісна кімната в гуртожитку
Була за щастя їм спочатку.
Усе, що мали для прожитку, –
Палке кохання. Без достатку.

Дем’янові були байдужі
Оті нестатки й негаразди,
А Саньці снились повні ружі
Під вікнами. Та ще, що газди

Вони з Дем’яном. Свій куточок,
Де затишок панує й згода.
І все частіш якийсь клубочок
Гніздився в серці. Дуже шкода

Було чогось, й сама не знає…
А прийде вечір – добра й щира
Вона Дем’яна привітає,
І стане раєм їх квартира.

Не схожий він на парубків
Місцевих. Знає так багато!
І не вживає матюків,
З ним кожен день неначе свято.

Чи балалайку в руки брав,
Собі підспівував так складно,
Що враз до себе гурт збирав –
І вже танок кружля доладно.

Дем’ян між хлопців заводій,
А там, де хлопці, там дівчата.
І Саньці сумно так самій,
Тоді в душі немає свята.

Хотілось бути тільки вдвох,
А він до ночі на гулянці.
І перших ревних сліз горох
Вже пропікав серденько Саньці.

Ще ж треба випрать сорочки,
І їжу десь приготувати,
А тут ще й різні балачки
Дають їй привід ревнувати.

Таке в гуртожитку життя,
Нема ні затишку, ні ладу.
Ні відпочити до пуття –
То стук, то грюк, то хтось руладу

Виводить п’яну, то взяла
Учора в Саньки черевики
Подруга. І не принесла,
І ні в чім бігти на музики.

Вже й посварилися не раз
З Дем’яном через ті клопоти,
Та ніч помирить – і гаразд,
А ранком знову до роботи.

…Зустріла тата, обняла,
Зирнула в очі винувато,
Та про життя розповіла,
Пожалілась. Так, небагато.

– Як твій погодиться, то йдіть
Додому жити. Не перечу.
А матері – уклін складіть,
Прощення попросіть за втечу.

Вона так плакала щодня,
Журилась, що тебе немає.
Дем’ян тепер нам теж рідня,
Нехай його Господь прощає.

Дем’ян погодився не враз,
Та все ж, зібравши свій пожиток,
За руку Саньку – й без образ
Навік залишив гуртожиток.