Саньчина юність

Колективізація

Тінь на село українське
Невдовзі лягла.
Влада нове щось, чужинське,
Між люди несла.

СОЗи, радгоспи – все спільне.
І все нічиє.
Звозять докупи суцільно,
Що в кого є.

Плуг, борону, букарець
І вуздечку з конем,
Чи корівчина, чи там баранець…
Біль і щем!

Тато усе, що лиш мали,
Трудом нажили.
Одноосібником стали,
У СОЗ не пішли.

Влада пробачить їм волі
Ції не могла.
Щоб не коритися долі,
Втекли із села.

Подобається

#3617 в Різне
#938 в Поезія
#388 в Історичний роман

Відредаговано: 07.06.2021