memento vita brevior

Тут ви зустрінете тільки сумні вірші,

Майте це на увазі!

***

Мені б напевно  краще померти!

Щоб інших не мучити,

Щоб не мучити себе ,

Щоб закінчилось усе це!

Мені б на віки бути одною,

Або трохи щасливою,

А не заїдати себе цієї ночі,

Не всі ці набридливі сльози !

Не ці суцільні на душі морози.

Від цього можливо серце стане як камінь,

І ніщо не поверне мене до цього стану .

***

Чи є десь місце на Землі,

Киди подітися мені?

Куди сховатися від всіх?

Куди я б втекти могла,

І де б я була одна?

Щоб було то місце десь в глушині,

Там де не має жодної душі!

Там не має нікого взагалі.

***

Змішане в мене чуття,

Так хочеться в забуття !

Так хочеться зникнути на вік,

Навряд для мене є якийсь лік!

Мною почала керувати злість,

З кожним днем до себе росте ненависть!

Не знаю куди подітись,

Так хочеться просто забутись,

Так хочеться мені,

Залишити тіло без душі.

Покинути цей світ

І залишити заповіт

А в нім щоб була лиш порада:

"Живи сьогодні!

І не особливо відкладай щось на завтра!"

Бо завтра може і не бути,

Так не очікувано гинуть люди!

***

Я вже не знаю чого я хочу ,

Бути одною в тиші,

Чи може поруч із людьми?

Розмовляти з кимось чи мовчати?

Сміятися чи сумувати?

Куди мені подітись?

І що мені робити?

Не можу я себе ніяк зрозуміти!

Заплуталася я зовсім!

Як же мені бути?

Не знаю! І це мене лякає!

Душа чогось хоче,

А розум, що вона хоче не знає!

А може відкласти розум?

І зазирнути в власну душу?

Але я не знаю чи варто це робити,

Щоб розум лишився при мені,

Щоб вона не стала ще більш розбита.

А може вона і не розіб'ється,

Бо ж мертвий двічі не вмирає,

Але якщо  людина ще щось відчуває,

Вона ще жива,

Але як свічка з часом потухає.

І прийде час вона згасне,

Життя пролитить і щасливим,

І нещасним!

***

Якось важко стало на душі,

Важко мені дихати,

Я дістала вже всіх,

І мене вже дістали.

Так хочеться замовкнути назавжди,

Щоб я ніским не розмовляла,

Щоб ні на кого увагу не звертала,

Щоб зі мною ніхто не розмовляв,

Щоб весь світ мовчав,

Щоб були тільки музика або тиша,

І все більше нічого не треба,

Це єдине бажання і єдина потреба.

***

Ніч. Темрява. Навушники. Музика.

І йдеш доому без поспіху,

Не те щобтебе там не чекали, просто тебе туди не тягне,

І думажш як піти далеко,

Але добре знаєш, що це не так легко.

Від себе тобі не втекти,

То куди тоді тобі піти

Якщо не мажш ти дороги,

І для потім для тебе можуть бути закриті всі пороги.

Ти завжди поруч із собою,

І завжди будеш лиш одною,

Скільки не було бпоруч людей,

Час їх всіх забере.

Все, що є тепер - мине.

***

 Серце стискалося в грудях,

Я так погано розбираюсь в людях,

Кажу я, що бачу людей на скрізь,

А потім виявляється, що не зовсім.

Я часто помиляюся в людях,

Не одразу розумію наміри їх,

Мені б не завадило інколи,

Послати подалі усіх.

***

Серце стискалося в грудях,

Сльози зявились на щоках,

Стало чомусь так сумно,

Напевно тому, що зараз вечір,

Можливо тому, що на вулиці дощ?

А може тому,  що душу охопив мороз?

Може тому, що на вулиці гроза?

Чи через те, що когось забрали Небеса?

Для кожного є своя причина суму,

Для мене також є вона,

Страх. Невідомість. Порожнеча.

***

Боїться страху твоє внутрішнє дитя?

Лякає тебе твоє майбуття?

Боїшся того, що буде?

Але не забувай,

Час стояти на місці не буде!

Поки ти боїшся крок в перед робити,

Тобі залишається все менше жити!

Час пролетить - життя зітліє,

Людина тут нічого не успіє!

Думаючи,що завтрішній день краще підійде для звершень,

Знайдеться в твоїй голові сотні інших заперечень!