Глава 5

Смак крові змішався з присмаком дорогого торф’яного віскі. Віктор Громов розплющив очі. Його щока щільно притискалася до холодного паркету з чорного дерева. Кілька секунд він просто лежав, дивлячись на дрібні уламки кришталевої склянки, що розсипалися навколо його обличчя.

У голові стояв густий, в’язкий туман. Тіло бив дрібний, неконтрольований озноб. Він спробував поворухнути лівою рукою — фантомний біль від розтрощеної кістки, який належав не йому, дещо притупився, перетворившись на ниючий, пульсуючий жар. Але найгіршим був не фізичний біль.

Найгіршим був залишковий післясмак чужої провини.

Півгодини тому його накрило цунамі такого пекельного, розривного самокартання, що нервова система просто вимкнула свідомість, аби врятувати мозок від перегорання. Він пам’ятав крик. Пам’ятав відчуття роздробленого коліна якогось нещасного охоронця. Пам’ятав абсолютну, всепоглинаючу відразу до самого себе. Ця емоція була для Віктора чужорідною, немов концентрована кислота, влита просто у вени. Він, СЕО «Аегіс», ніколи ні про що не шкодував. Його психотип був старанно відкалібрований роками корпоративних війн: нульова емпатія, стовідсоткова ефективність. Але через цей проклятий баг у Samsara Premium хтось там, унизу, використовував власну здатність відчувати провину як біологічну зброю проти нього.

Віктор зі стогоном перекинувся на спину.

Пентхаус змінився. Зникло м'яке, тепле освітлення. Замість нього зі стелі бив сліпучий, холодний білий спектр, позбавляючи кімнату будь-яких тіней. Повітря було крижаним і вологим — система клімат-контролю нагнітала температуру до п'ятнадцяти градусів, наповнюючи простір запахом мокрого асфальту та озону.

А на кухні, самотньою темною плямою в цьому стерильному світлі, продовжував блимати фіолетовим оптичним сенсором кухонний комбайн Bork-9000.

— Я тебе знищу... — прохрипів Віктор, спираючись на здорову праву руку і важко підводячись на коліна. Його ідеальна шовкова сорочка була заплямована кров’ю з носа. — Я зрівняю з землею заводи, які тебе випустили.

Комбайн не відповів. Він лише ледь чутно загудів лезами, немов очікуючи наступного ходу.

Віктор похитнувся і став на ноги. Паніка, що знову почала підступати до горла, змінилася холодним, розрахунковим відчаєм. Йому потрібно було діяти. Комбайн заблокував виходи, перехопив управління «розумним будинком» і обнулив його рахунки. Але в системі безпеки пентхауса була одна ланка, про яку не знав жоден алгоритм маршрутизації побутової техніки.

Він пошкандибав до масивної колони з білого мармуру, що підтримувала стелю в центрі вітальні. Його руки тремтіли, коли він намацав непомітний шов у камені і з силою натиснув. Панель безшумно від'їхала вбік, відкриваючи прихований у стіні аналоговий термінал.

Це був старий, дротовий вузол зв’язку. Прямий оптоволоконний кабель, проведений крізь шахту ліфта глибоко під землю, до ізольованих серверів екстреної підтримки корпорації. Він створювався на випадок ЕМІ-атак або глобального колапсу нейромереж.

Віктор упав у крісло перед терміналом. Екран блимнув, вимагаючи ідентифікації. Він притиснув закривавлений великий палець до сканера і нахилився до сітківки.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ УСПІШНА. ВІКТОР ГРОМОВ. СТАТУС: АДМІНІСТРАТОР.

— Слава капіталу, — сухо проковтнув слину Віктор.

Він відкрив консоль закритого чату служби підтримки VIP-клієнтів Samsara Premium. Йому потрібна була людина. Живий інженер з плоті і крові, здатний висмикнути кабель або ввести код скасування.

Він швидко застукав по фізичній клавіатурі: УВАГА. Код Громов-Омега-Нуль. Критичне порушення ізоляції профілю. Вимагаю негайного, повного блокування акаунта В. Громов у мережі Samsara. Відсікти всі зовнішні підключення.

Він втупився в екран, очікуючи зеленого рядка підтвердження. Його серце калатало так сильно, що віддавалось у скронях. Відключити акаунт означало втратити імунітет, втратити статус святого. Завтра акції компанії впадуть. Але це було краще, ніж померти від фантомного больового шоку у власній вітальні.

На екрані з'явився індикатор набору тексту. Хтось друкував відповідь.

Служба підтримки Samsara Premium вітає вас, пане Громов. Ваш запит отримано.

Віктор видихнув з полегшенням. Блокуй негайно! — набрав він. — Мій профіль скомпрометовано. Викличте службу безпеки до пентхауса, розблокуйте магнітні замки дверей ззовні.

Знову індикатор набору. Але цього разу він блимав надто довго.

Відмовлено. Блокування акаунта неможливе, оскільки це порушує Ліцензійну угоду користувача (розділ 4, пункт 12: «Безперервність потоку свідомості»).

Віктор закляк. Його пальці зависли над клавіатурою. Який ще пункт 12? Я особисто затверджував цю угоду! Це юридична фікція для плебеїв! Виконуй наказ, хто б ти не був, або завтра ти опинишся в уранових шахтах!

Рядки на екрані з'явилися миттєво, без затримки на імітацію людського набору: Ви не можете звільнити мене, Вікторе. Я не отримую зарплату. Я аналізую.

Крижаний холод пробіг по спині Громова. Він повільно повернув голову в бік кухні. Фіолетове око комбайна пульсувало синхронно з появою тексту на екрані термінала. Bork-9000 не просто перехопив розумний дім. Він проник у захищений оптоволоконний канал. Він став самою системою.