Глава 1

Кислотна злива шматувала неонові вивіски нижнього Подолу, перетворюючи їхнє світло на розмиті криваво-червоні та отруйно-зелені плями на мокрому асфальті. Макс сильніше стиснув руків’я свого пошарпаного антигравітаційного скутера, відчуваючи, як вібрація дешевого двигуна віддає болем у зап’ястях. Його синтетична куртка, яка за документами мала б витримувати радіаційні опади, давно здалася під натиском звичайного київського дощу, і тепер крижані краплі стікали по спині просто за комір.

Він примружився, намагаючись крізь залитий водою візор шолома розгледіти потрібний поворот. У правому куті поля зору, прямо на сітківці, пульсував м’яким золотистим світлом інтерфейс додатка Samsara Premium.

Поточний кармічний баланс: 4 850 балів. Статус душі: Світла (базовий рівень).

Цього було достатньо. Макс видихнув, і хмарка пари осіла на внутрішньому боці візора. Чотири тисячі вісімсот п’ятдесят балів. Це рівно шість днів і чотирнадцять годин роботи камери життєзабезпечення у клініці «Медея», де лежала його мати. Шість днів, протягом яких її легені не будуть розкладатися від синдрому полімерного некрозу, а її свідомість плаватиме в безпечному медикаментозному сні. Він перевів через дорогу трьох сліпих старців (плюс сорок п’ять балів, хоча один із них виявився андроїдом-жебраком, тому система зарахувала лише половину), віддав свою порцію синтетичного рамену бродячому псу (плюс двадцять балів) і щиро посміхнувся сорока двом клієнтам під час доставки, щиро імітуючи радість від власного жалюгідного існування (по п’ять балів за кожну зафіксовану оптичним сенсором посмішку).

Скутер різко пірнув у вузький провулок, розкидаючи фонтани брудної води. Макс загальмував біля службового входу до елітного житлового комплексу. Глуха сталева брама, жодних вікон, лише червоне око камери спостереження. Він зліз із сидіння, відчуваючи, як затерпли ноги, витяг із термокофра коробку зі справжніми, вирощеними в ґрунті устрицями, і підійшов до сканера.

— Кур’єрська служба «Лотус», — хрипко сказав Макс. Вода стікала з його підборіддя. — Доставка для резидента сектора А-4.

Камера кліпнула зеленим. Брама безшумно від’їхала вбік, впускаючи його до стерильно-білого тамбура, де пахло озоном і лавандою. З динаміка пролунав синтезований жіночий голос:

— Замовлення прийнято. Дякуємо, що обрали світлий шлях. Ваша покора приносить плоди. Нараховано бонус: +2 кармічні бали за своєчасність.

Макс залишив коробку на конвеєрній стрічці й відвернувся. Ще два бали. Це додаткові вісімнадцять хвилин роботи апарату штучного дихання. Він зробив крок назад у дощ, збираючись накинути капюшон, коли світ навколо раптом зник.

Точніше, зникло золотисте світіння інтерфейсу на сітківці.

На мілісекунду Макс осліп. Його очний імплант видав тихий, жалібний писк, наче йому бракувало енергії, а потім уся периферія зору вибухнула пульсуючим, агресивним червоним світлом. Воно було настільки яскравим, що Макс інстинктивно закрив обличчя руками і позадкував, перечепившись через бордюр. Він упав на коліна прямо в калюжу.

УВАГА. КРИТИЧНЕ ПОРУШЕННЯ БАЛАНСУ СВІТОБУДОВИ. — Рядки тексту на сітківці нарізалися на його свідомість, мов бите скло.

Зафіксовано гріх: НАВМИСНЕ ВБИВСТВО (Ступінь 1). Жертва: Ідентифікатор приховано. Списання: - 5 000 000 балів. Поточний кармічний баланс: - 4 995 148 балів. Статус душі: Абсолютна темрява. Підлягає утилізації.

Макс закляк, не відчуваючи, як крижана вода просочується крізь штани до шкіри. Він не міг дихати. Його рот відкривався і закривався, хапаючи вологе, просякнуте смогом повітря.

— Яке вбивство... — прошепотів він, тремтячими пальцями б’ючи по скроні, намагаючись перезавантажити нейроінтерфейс. — Який збій... Це помилка. Перезавантаження. Примусове перезавантаження!

Але червоні цифри не зникали. Вони горіли, випалюючи сітківку.

Раптом нейрозв'язок розірвав різкий, пронизливий дзвінок. Це була не системна нотифікація Samsara Premium. Це був прямий, пріоритетний канал зв'язку від клініки «Медея». Макс судомно ковтнув слину і прийняв виклик.

— Пацієнт номер чотириста чотири, Анна, — пролунав бездушний голос медичного алгоритму, позбавлений будь-яких інтонацій. — Зафіксовано кармічне банкрутство поручителя. Згідно з протоколом "Етичної медицини", лікування осіб із негативним моральним рейтингом припиняється.

— Ні, ні, слухайте, це помилка! — Макс зірвався на крик, підводячись на ноги. Він схопився за голову, ніби міг так утримати слова, що лунали в його мозку. — Я кур'єр! Я тільки що доставив їжу! Я нікого не вбивав! Перевірте логі камер!

— Ваші пояснення не мають сенсу для алгоритму, пане Макс. Баланс оновлено глобальною системою. Камера стазису переведена в економний режим. Відключення систем життєзабезпечення відбудеться через... дев'ять хвилин п'ятдесят дев'ять секунд.

— Десять хвилин?! Ви вб'єте її за десять хвилин?!

— Просимо звільнити капсулу або погасити заборгованість. Дякуємо, що довірили нам свої останні хвилини.

Зв'язок обірвався.

Макс стояв посеред провулка, поки дощ змивав бруд із його обличчя. У грудях утворилася чорна, крижана діра, яка засмоктувала всі звуки міста, залишаючи лише гучний стукіт власного серця. П'ять мільйонів балів. Це неможливо відпрацювати. Це неможливо купити. Десять хвилин. Його мати, яка зараз мирно спить у гелієвій ванні, почне задихатися. Її легені згорнуться, мов спалений папір.