Розділ 9.6

Арман, у своєму шаленстві, напав першим. Але Ксін, як і слід було очікувати, миттєво підставив руки, відбиваючи удар. Шакадар зловтішно хмикнув і пішов на заборонений прийом — вчепився супротивнику в його синє волосся. Магістр скривився від болю і тут же завдав удару нижче пояса. Арман глузливо пирхнув крізь біль. Дідько! Аж в очах потемніло. Але здаватися він не збирався. Міцніше стиснувши в руці сині пасма, він вдарив Ксіна коліном у живіт, а потім завдав ще одного удару, просто по щелепі.

Кров розбризкалася по розкішних хоромах, забруднивши їхню бездоганність. Дика, порочна сутність Армана остаточно зруйнувала ауру умиротворення.

— Думаю, після цього ти вирішиш підстригтися! — пожартував воїн, продовжуючи лупцювати магістра.

Ксін сплюнув кров. Контрольний удар у груди змусив легені здригнутися.

— Ну все, я більше не буду з тобою гратися! — проричав він і, зібравшись із силами, вирвався з полону.

Арман не зміг його втримати. Занадто багато сили прокинулося в цьому демоні.

Врятувавшись від загрози, Ксін випростав спину, глибоко вдихнув і поправив волосся. Прекрасне обличчя палало люттю, а очі горіли помстою.

— Вирішив з мене потвору зробити?! Заздриш моїй красі?! — обурено запитав він.

Арман розсміявся з його самозакоханості.

— Мені не потрібне таке солоденьке личко! — гордовито мовив він, дивлячись на магістра крізь розкуйовджений чуб. Брутальності йому було не позичати.

Але Ксіна розвеселили ці слова.

— Так? Ти вже встиг повірити, що подобаєшся жінкам? Це Аделіна вселила в тебе таку впевненість, що ти свої потворні шрами перестав під маскою ховати? Не тіш себе ілюзіями, Армане, вона просто ввічлива дівчинка. Вона не скаже тобі, що ти монстр!

Жорстокі слова... Яким би стійким не був Каардан, але це не могло його не зачепити. Шрами були його болючим місцем.

— Давай я і тобі такі зроблю! — зірвався Арман і на емоціях дістав клинок. От би пошматувати цю нахабну імператорську пику!

Магістр самовдоволено пирхнув.

— Ну, давай, спробуй! Та тільки нечесно це — на беззбройного нападати! — закричав він і, піднявши закривавлену руку, прошепотів заклинання. Тієї ж миті з нізвідки з'явився меч і слухняно ліг у його долоню.

І коли Ксін отримав зброю, то не став чекати. Він зробив різкий випад у бік шаленого воїна і напав першим.

Арман ледве встиг підставити клинок, супроводжуючи це гучним риком. Як же бісить цей Ксін Маоро Ішу!

Вони знову зіткнулися в бою. З лез посипалися іскри, а очі обох спалахнули полум'ям.

Магістр посміхнувся Арману просто в обличчя:

— Іноді я шкодую, що особисто навчав тебе!

Шалений воїн кивнув, відбиваючи удар.

— Треба віддати тобі належне, ти чудовий учитель, але... Це не завадить мені тебе прикінчити! — бадьоро мовив він і зробив несподіваний маневр, різко відскочивши вбік. Магістр пролетів вперед, і ледь встиг спертися на меч, щоб не впасти.

Це змусило його істерично розсміятися. У його погляді читалося: «Ти пошкодуєш, що кинув мені виклик».

Арман витер кров з обличчя і торкнувся пальцями пораненої скроні, яка раптом почала страшенно боліти. Отримав цю рану він ще по дорозі сюди, але тільки зараз відчув пекучий біль.

— Не забувай, що я знаю твої слабкі місця! — протягнув магістр. — Що буде, якщо твої рани перестануть загоюватися? Дакатар магу! — на підвищених тонах промовив він заклинання.

Заборонений прийом.

Арман тут же схопився за голову і заричав. У скроню ніби вп'ялася стріла. Пекельний біль охопив усе тіло.

— Будь ти проклятий, дияволе! — волав він, намагаючись зцілити рану за допомогою магії. Але нічого не виходило. Його сила була заблокована.

Від його криків отямилася Аделіна. Вона підвелася на ліктях. Свідомість ще була в тумані, але вона чітко чула крики обраного воїна. Це змусило її повернутися до життя. Вона усвідомила, що Арман у біді!

«Що відбувається?..» — розгублено прошепотіла вона, дивлячись на потік крові, що стікав по обличчю воїна. «Хіба Арман не може швидко загоювати рани?.. дивно!»

Попри власне погане самопочуття, дівчина непомітно вислизнула в коридор. Скинула ґета на ходу.

«Потрібна цілюща вода!» — пробурмотіла вона, біжачи.

Дорогою їй траплялися тіла арханів і перелякані служниці, які навіть не стали слухати її благання.

Аделіна розгублено озирнулася. У цьому хаосі їй не знайти допомоги. Вона вже хотіла повертатися, та раптом її шлях перегородила Ксарена.

Містична шпигунка.

Фіолетові очі блиснули магією.

— Це допоможе, — коротко мовила Ксарена і простягнула Аделіні флягу.

Аде Ішу тремтячими руками взяла її. Невже?..

— Швидше, зроби те, що повинна, а я з ними розберуся! — серйозним тоном промовила шпигунка і дістала кинджал.

Аделіна несміливо озирнулася, почувши кроки. Наприкінці коридору, мов темрява серед білого дня, виринув загін арханів.

Вона розхвилювалася. Десятки солдатів... Як Ксарена збирається їх перемогти?!

Та тут, як за наказом, у повітрі пролунав свист стріли, і вже за мить один із солдатів мертвим упав на підлогу.

Архани бурхливо зреагували і подіставали зброю. Озирнулися.

Витримавши паузу, друга стріла прилетіла до них з тилу. А за нею не забарилася й третя. І ще одна. І ще.

Ксарена опустила кинджал і з полегшенням видихнула, шукаючи поглядом героя. І, побачивши образ воїна, натхненно промовила його ім'я:

— Тамін!

Воїн спустився вниз по колоні й, натягнувши тятиву всьоме, глянув на Аделіну:

— Невже ти покинула Армана?! — роздратовано запитав він і пустив стрілу просто архану в серце.

Аделіна завмерла. Гордовитий молодший принц вбиває солдатів брата... На чиєму ж він боці?!

— Ні, я... — почала вона виправдовуватися.

— Таміне! — різко втрутилася Ксарена. — Притримай язика! Вона знає, що робить!