Розділ 9.5

Аделіні було складно битися у вишуканому вбранні, і поки магістр корчився від болю, вона швидко скинула з себе халат, залишившись в одному короткому кімоно та білизні.

Магістр голосно розсміявся. Все ж таки чоловіча сутність іноді брала в ньому гору. Він мимоволі захопився її зовнішнім виглядом, але запалу не збавляв.

Аделіна дістала з волосся шпильку, вирішивши використати її як зброю. Зоряні пасма вирвалися на волю і вкрили її вузькі плечі.

— Яка вродлива войовниця, — посміхнувся магістр і закликав своє золоте віяло. Вочевидь, він мав намір використати його як щит.

Аделіна пирхнула і обережно попрямувала до арки, бажаючи перебратися в іншу кімнату, ближче до виходу.

Магістр рушив за нею. Він не міг дозволити їй вислизнути.

Блакитні та нефритові очі витримували довгий пильний погляд. Спопеляли одне одного, нещадно, як справжні бійці.

Аделіна бачила, що Ксін збирається атакувати її з секунди на секунду. Але вона була готова протистояти імператорському злу.

Суд, погрози, антиутопічний настрій цього світу... Усе тут було спрямоване на те, щоб зламати дух і відібрати надію. Її змусили прийти сюди і бути слухняною лялькою. Але піде вона звідси вже переможницею. Магістру не зламати її. Адже в неї вільне серце, і вона без роздумів боротиметься, хай там що.

Щойно її красиві ніжки переступили поріг кімнати — магістр зробив різкий випад і вчепився долонями в її плечі. Заричавши, мов божевільний, він повалив дівчину на підлогу і притиснув її своїм тілом.

Аделіна не розгубилася, стиснула зуби від люті й замахнулася шпилькою. Хоча, треба було вбити цього демона ще тоді, у ванні.

Ксін кинув лютий погляд на вістря, що вп'ялося в його плече, і застогнав від болю. Кров хлинула, мов скажена, і полилася просто на шию та обличчя Аде Ішу.

Магістр відступив, випускаючи діву з полону, і накрив рану долонею, намагаючись зупинити кров за допомогою магії.

Аделіна обережно підвелася. Тіло боліло від удару, але вона пересилила цей біль. Витерла закривавлене обличчя рукавом кімоно і плюнула в бік імператора.

І тут. Цей. Звук.

Десь із глибин коридору небесного палацу донісся крик. Це змусило Аделіну насторожитися. Невже за дверима бійня?

Але магістр вирвав її з потоку думок черговою атакою. Довелося стерпіти удар. Кулак врізався в груди, натискаючи на те саме місце, де ще нещодавно кровоточила рана від кулі. В очах потемніло, дівчина ледве втрималася на ногах. Серце спалахнуло люттю. Діва знову замахнулася шпилькою, але Ксін спритно підставив віяло, відбиваючи удар. Пролунав скрегіт золота по золоту.

Аделіна відступила, затамувавши подих. Потрібно було продумати наступний крок. Але, як не дивно, вона розуміла, що робити далі. Їй ніби хтось нашіптував, як рухатися, з якого боку завдавати удару. Ці знання бралися нізвідки, чи можливо?.. Вона згадала слова Евіля уві сні: «...А все тому, що зачали тебе в Абрраріоні. І всі знання тобі були даровані тут!»

Невже вона справді дитя цього світу, і всесвіт протегує їй, допомагаючи долати перешкоди?

Аделіна відчула приплив сил і продовжила атакувати магістра. Та з такою швидкістю, що він ледве встигав захищатися.

Але в один момент вістря шпильки зігнулося. Дівчина відкинула прикрасу вбік і рикнула, проклинаючи її. Тепер вона знову беззбройна.

Магістр посміхнувся і, не гаючи можливості, накинувся на Аделіну, схопивши її за шию.

— Ти занадто самовпевнена! Стримай свій запал, і я помилую тебе! Але якщо ти продовжиш битися, мені доведеться тебе знищити! — проричав він.

— Я маю право сама вирішувати свою долю... — просичала діва, попри здавле горло. — Можеш знову мене вбити! Але щось мені підказує, що це буде марно. Цей Всесвіт обрав мене для своєї місії, і я відчуваю його заступництво!

Аделіна навіть не намагалася вириватися. Натомість вона просто сміливо дивилася в сповнені люті очі, показуючи, що нізащо не здасться.

— Думаєш, що знову зможеш вижити?! — з глузуванням і злістю запитав магістр, продовжуючи втискати пальці в плоть.

— Мене він... врятує... Так, він врятує... мене знову... — крізь важке дихання промовила Аделіна і насилу повернула голову в бік дверей.

Мить, друга, третя... І пролунав гучний тріск. Уламки дверей розлетілися, і до покоїв увірвався Арман...

Весь у ворожій крові. З розкуйовдженим смоляним волоссям. Із гнівом на вкритому шрамами обличчі.

— Знищу! — закричав він, немов демон із пекла, і пронизав полум'яним поглядом Ксіна Маоро Ішу.

Арман... Шалений воїн, що кидає виклик усім у цьому Всесвіті. Істинний шакадар, в якому стільки пристрасті до бою, що позаздрить будь-хто.

Крок за кроком Арман наближався до Ксіна. Він хотів його знищити за те, що той посмів торкнутися каїрі.

Зі скронь і плечей стікала кров. На оголеному торсі напружилися всі м'язи. І раз у раз лунав скрегіт зубів — настільки він був лютим.

Аделіна завмерла, побачивши його... Арман, її обранець. Який він прекрасний... в цьому образі безстрашного воїна.

— Армане... — прошепотіла вона ім'я свого героя і заплющила очі. Кисню не вистачало. Але магістр, на диво, відпустив її, і вона гримнулася на підлогу.

Задихаючись, дівчина намагалася вхопити якомога більше повітря. На шиї залишилися синці. Якби Арман не увірвався вчасно, Ксін міг би її навіть убити.

Шалений воїн зупинився за кілька кроків від магістра і, важко дихаючи, поглянув на свою змучену дівчинку. В його очах на мить промайнули сльози. Боляче бачити її в такому стані.

Арман стиснув руків'я клинка, відраховуючи секунди до нападу.

— Як ти тільки посмів торкнутися моєї каїрі?! — крізь зуби процідив він і замахнувся на Ксіна мечем.

Магістр зустрів гостя посмішкою.

— Я чекав на твою появу, Каардане! — солодко промовив він і ухилився від меча, одночасно завдаючи удару кулаком під ребра.

Але Арман навіть не похитнувся. Лють надавала йому сил.