Розділ 9.4

Всупереч усьому, зараз він був так близько, і такий незвично ласкавий. Прокляття! Його погляд був теплим, а голос — тихим, майже вкрадливим. Він торкався її, наче рідкісної квітки. Дбайливо, з ледь прихованою насолодою. Його дихання було гарячим, коли він ледь торкнувся носом її волосся, вдихаючи його аромат.

Він провів пальцями вздовж її ключиці й з дивним шармом перейшов на тонку шию. Його дотики дражнили, трохи лоскотали, бо пальці були, наче пір'їнки.

Дівчина завмерла. Негайно потрібно було заспокоїти серце, щоб воно, бідолашне, не калатало так гучно. Цей небезпечний спокусник був шалено вправним і досвідченим у подібних речах... Дідько, що він з нею робить?!

Жар підступав до горла, а в тілі наростало тремтіння, адже Ксін був так близько... Нестерпно близько...

Аделіна затамувала подих. Він обхопив її за талію і притиснув до себе. Милувався її обличчям, загравав поглядом, причаровував.

Дурно заперечувати, що він не може її підкорити. Його дар надто сильний. А її тіло неймовірно вразливе.

Та раптом магістр відступив, випускаючи її з полону.

— Сідай, — мовив він, вказуючи на подушку.

Аделіні було дуже важко рухатися в цьому безжально красивому й важкому вбранні. Але вона тихо сіла на подушку і зробила глибокий вдих. Тіло палало, йому було спекотно в цих шатах. Діва змахнула на себе долонею. Дихання ставало все важчим. Ситуація не з легких. Ксін був чарівним. Стримувала її лише огида до його вчинку. Шрам на грудях не дозволяв піддатися чарам і остаточно втратити голову.

Спокусник відчував цей запах страху. Вона боялася стати полонянкою, але... така її доля. Їй уже не втекти від нього... Та й навряд чи вона захоче.

Ксін був абсолютно впевнений у своїх силах. Зі спокійним виразом обличчя він наливав прозорий напій у високий келих, прикрашений коштовним камінням.

Намічалося щось романтичне. Але Аделіна напружилася ще дужче. Напій міг містити будь-що...

Чоловік поставив на металеву тацю два келихи та кілька солодких десертів у вигляді планет.

— Особливий смак, такого ти ще точно не куштувала, — усміхнувся він, поливаючи десерт густим сиропом срібного кольору.

Аделіна лише силувано посміхнулася у відповідь. Одному богу відомо, до чого може призвести частування цими неземними десертами.

Ксін повернувся до дівчини й поставив перед нею тацю, закликаючи скуштувати місцевих кондитерських витворів. Аделіна потягнулася рукою до червоної «планетки», але торкнутися її не наважилася. Вона не була впевнена в тому, що це можна їсти, і боялася ризикувати, хоч і була дуже голодною.

Ксін хмикнув і дбайливо взяв дівчину за руку.

— Ти спітніла, — промовив він, торкаючись пальцями вологої долоні. — Тобі спекотно?

Аделіна кивнула. Ще трохи, і вона знепритомніє від цієї нестерпної спеки.

Чоловік посміхнувся, підвівся, обійшов дівчину і став позаду неї. Вчепився у комір її верхнього халата і потягнув його на себе.

— Я допоможу тобі позбутися зайвого одягу, — прошепотів він.

Аделіна не стала йому перешкоджати. Хоча така поведінка й була вельми небезпечною. Але вона вже просто не витримувала.

Ксін зняв з неї верхній халат і відкинув його вбік. Обережно, не поспішаючи, заходився знімати і середній. Аделіна навіть підвелася. Нехай він продовжує, адже на ній ще багато важкого непотрібного одягу.

Його руки так вправно справлялися із завданням... Він був спритним і обережним. Час від часу його пальці мимохідь торкалися її тіла, дражнячи. Це не могло не бентежити діву. Долоні ковзали по плечах, талії, спині... Він знімав з неї дорогі тканини й грався з її волоссям... Все відбувалося так плавно і з турботою. В один момент він провів долонею вздовж її хребта, викликаючи цим дрож по всьому тілу. Аделіна завмерла з переляку. Може, час зупинитися?..

Але Ксін і сам не поспішав. Він вміло роздягнув її до нижнього кімоно і зупинився. Далі заходити не став. Його долоні дозволили собі лягти на її стегна і трохи стиснути тканину.

— Тобі ж нема чого боятися. Я бачив усе... усю тебе... Кожну частину твого тіла... Ми з тобою вже такі близькі... Між нами має бути довіра. Ти ж мені довіряєш? — прошепотів він їй на вухо, і його гарячий подих обпік шкіру.

Аделіна насторожено поглянула на нього і нервово посміхнулася.

— Не зовсім... — коротко відповіла вона і штовхнула чоловіка ліктем у живіт.

Ксін завмер. Поштовх був сильним. Йому аж подих перехопило. Але він стерпів. Його пазурі грайливо ковзнули по шовковій тканині, нагадуючи Аделіні, що він усе ще небезпечний спокусник. Та поки що магістр не поспішав застосовувати чари.

— Зрозумів, — тихо мовив він і відійшов на кілька кроків.

Аделіна навіть боялася поворухнутися. Вона не розуміла, що відбувається. Цей чоловік був дуже обережним мисливцем. І це ще більше лякало.

— Знаєш, що мені зараз цікаво? — запитав він, пронизуючи її поглядом.

— Що? — тихо промовила дівчина, серцем передчуваючи несподіваний поворот.

— Хочу знати, звідки в тебе стільки сили? Ти ж зовсім не тендітна дівчина... Ти дуже міцна! Мабуть, тренуєш своє тіло? — зухвало запитав магістр і, зробивши різкий випад у бік діви, замахнувся на неї складеним віялом.

Аделіна швидко зреагувала і підставила руки, відбиваючи удар. Золоте віяло з гучним звуком вдарилося об її зап'ястя. Було боляче, але вона трималася.

Ксін самовдоволено посміхнувся.

— Непогано... Навіть дуже... Я прийняв правильне рішення, викликавши тебе сюди. Однозначно! — вигукнув він і відкинув віяло. Без вагань він схопив її тонкі зап'ястя і торкнувся губами забитого місця.

Аделіна затремтіла від страху. Божевільний!

— Пробач, що завдав тобі болю. Більше таке ніколи не повториться... Я лише хотів переконатися у своїх здогадах... — спокійним тоном вибачився він і, відпустивши її руки, по-імператорськи сів на підлогу.

Аделіна мовчки опустилася на подушку навпроти. А він одразу запропонував їй келих з ігристим світлим напоєм.