Розділ 9.2

Надмір золота сліпив очі, заливаючи простір сліпучим сяйвом. Крізь величезні панорамні вікна відкривалася велич космосу: їх розташували так, щоб ловити світло найяскравіших зірок і далеких галактик.

«Справжній небесний палац», — промайнуло в голові Аделіни. До цієї миті вона й не замислювалася, яка колосальна влада зосереджена в руках магістра Ксіна. На початку їхнього знайомства він здався їй простим наставником воїнів. Хто б міг подумати, що Ксін Маоро Ішу — повноправний повелитель усієї зоряної системи...

Нефритові колони вабили погляд своєю холодною, довершеною красою. Зоряне світло, що пробивалося крізь вікна, танцювало на їхній гладкій поверхні й дивним чином відлунювало у волоссі самої Аделіни. Служниці за її спиною почали стиха перешіптуватися, кидаючи погляди на її пасма, що грайливо мерехтіли у відповідь.

Аделіна й сама була здивована. У цьому палаці відбувалися дива, і вона мимоволі ставала їхньою частиною. З'явилося дивне відчуття, ніби вона вже бувала тут колись, дуже-дуже давно. Це місце здавалося до болю знайомим.

Дивне відчуття.

Та її шлях став ще більш інтригуючим, коли попереду, поміж колон, виринув чоловічий силует. Аделіна мимоволі напружилася, але не спинила крок. Продовжила йти коридором разом зі служницями назустріч незнайомцю.

На вигляд — принц або воїн. Високий і худорлявий, однак крізь чорний обтислий костюм чітко проступали рельєфи м'язів. На руках — технічні рукавиці, на ногах — високі чоботи з масивною підошвою. З-за спини виднілися лук і сагайдак зі стрілами, а на поясі погойдувалася дрібна зброя. Мав чорне волосся з блакитними пасмами, довжиною до плечей. Здавався зовсім юним, але хижий профіль із носом, схожим на дзьоб, і вузькі, як у лиса, очі видавали в ньому небезпеку. Не красень, але була в ньому якась дивна, тривожна привабливість.

Та найцікавіше — його очі були того самого небесно-блакитного кольору, що й у неї.

— Ваша Космічносте! — в один голос мовили служниці, низько вклонившись.

Але він навіть не глянув на них. Його холодний погляд був прикутий до Аде Ішу.

— Хто це? — пирхнув він з погано прихованим роздратуванням.

— Вона до повелителя, — квапливо відповіла старша служниця.

Принц рушив просто на Аделіну, не приховуючи своєї зухвалої цікавості. Дівчина завмерла, змушена зустріти його погляд. Мить, друга, третя... Він не відступав, продовжуючи пронизувати її очима, наче хижак, що вивчає здобич.

— Гм... — крива посмішка торкнулася його губ. — Яка іронія, блакитноока незнайомко. Всесвіт іноді божеволіє, наділяючи силою зовсім не тих... Ти не гідна мати такий колір очей!

Він випалив це їй в обличчя, грубо й безцеремонно. Щоки Аделіни спалахнули від образи.

— Хамство! Яке право ти маєш?.. — обурилася вона, але він миттєво приборкав її, торкнувшись її вуст пальцем.

— Тс-с! Мовчи. І йди, куди йшла, — зухвало кинув він, після чого відступив і попрямував до парадних дверей.

Аделіна провела його спантеличеним поглядом. Що за дивний, огидний тип! А він, ніби відчувши її погляд, обернувся наостанок.

— У тебе завжди є шанс усе змінити. До речі, я Тамін. Принц Тамін Маоро Ішу.

Аделіна, не вагаючись, скорчила гримасу. Та хоч лисий чорт, аби тільки зник з її очей!

Хлопець відповів їй тим самим, а на додачу ще й показав непристойний жест — поведінка, абсолютно неприйнятна для члена правлячої династії.

Дівчина різко відвернулася і рушила далі. Служниці поспішили провести її до велетенських дверей, біля яких застигли п'ятеро арханів. Перш ніж зробити візит до імператора, Аделіні подали маленьку чашу з прозорою рідиною.

«Вода з великого цілющого джерела. Випийте, такі правила», — пояснила служниця.

Аде Ішу випила, хоча в напої могла бути й отрута. Але тут вона — ніхто, і змушена коритися. Розум підказував, що союз із Ксіном може стати їй у пригоді... Хоча, стривайте! Чому вона взагалі про це подумала?..

«Хитрий хід», — пролунав голос у її голові. І це був голос того самого загадкового прибульця на ім'я Евіль.

Аделіна застигла. Що це було?!

«V. Ти знаєш, хто ти?..» — знову прошепотіла свідомість.

Дівчина злякано кліпнула. Евіль. Це точно був він. Але реально, чи вона вже просто божеволіє від хвилювання?

Двері відчинилися. Шляху назад немає. За ними — її ворог. Її вбивця. Але… може, варто дати йому шанс усе виправити? Дурні думки. Важкий камінь тиснув на серце.

Аделіна ступила до величезних покоїв. У повітрі витав легкий аромат пахощів, створюючи атмосферу спокою та умиротворення. Та де ж сам Ксін? Мабуть, там, звідки долинав тихий шепіт і читання мантр.

Вона пішла на звук і, помітивши імператора, тихо спинилася біля арки.

Ксін сидів на підлозі, схрестивши ноги. Очі заплющені, торс оголений, ступні босі. З одягу — лише темно-сині штани. Розпущене волосся м'яко спадало на плечі. Обличчя виражало благоговіння. І ніяких прикрас, ніякого золота на ньому не було. Простота.

Аделіна зробила крок уперед. У її грудях досі жеврів спогад про його зраду, але… здається, втриматися від спокуси буде значно складніше, ніж вона собі уявляла.

Чоловік, почувши кроки, розплющив очі.

— Ти прийшла, — промовив він так, ніби до останнього в це не вірив.