Розділ 8.4

Жінка спалахнула гнівом. Зухвалість Аде Ішу ще дужче розпалила в ній вогонь. Вона не стала терпіти й висловила їй в обличчя все, що думала:

— Ти збрехала! Ти не втрачала пам'ять! Ти чиясь шпигунка, це точно! Але в будь-якому разі, буде краще, якщо Ксін забере тебе до себе. Арманові ти не пара!

— Це ще чому? — на підвищених тонах запитала Аделіна і зазирнула Мунсін просто в очі. — Відповідайте! Чи язика проковтнули?!

Терпіння наставниці було на межі. Вона стискала в кулак механічну долоню, вкладаючи в нього усю свою лють.

— Арманові потрібна дівчина з кров'ю, подібною до його. На цьому все! Вирушай до палацу і залишся там навіки-вічні, щоб я більше тебе ніколи не бачила! — сказавши це, жінка повернулася до білявки спиною, театрально демонструючи зневагу.

— А хто її проведе до небесного палацу? — квапливо запитала Аксифі, здивовано кліпаючи золотими віями.

— Ти! Хочеш ти цього чи ні! У мене й без того справ по горло! — відповіла Мунсін, не озираючись.

Принцеса нервово смикнула кутиком губ. От же ж підстава!

— Щастя і процвітання повелителю та всім його підданим! Хай приймуть боги мою молитву! — вигукнула вона з викликом у голосі й зухвало вклонилася. Це була абсолютно неприйнятна поведінка для принцеси та кісейші.

Служниці аж почали перешіптуватися, але невдоволене мугикання наставниці змусило їх миттєво замовкнути. Аксифі скоса глянула на дівчат і показала їм язика. А потім схопила Аделіну за руку й кивнула в бік дверей.

Аде Ішу лише всміхнулася і гордою ходою попрямувала до виходу, не звертаючи жодної уваги на наставницю та її прислугу.

Незважаючи на важке вбрання, що важило чимало кілограмів, вона йшла з рівною спиною і піднятим підборіддям. Поводилася як королева, трималася гідно. Її кроки були м'якими й рівномірними. І навіть високе важке взуття не могло зіпсувати цю котячу ходу.

Мунсін Морьо не витримала і провела діву поглядом. Та, поспостерігавши за нею, за її грацією та рухами, завмерла, не вірячи власним очам.

— Здається, я тебе недооцінила... — промовила вона якось розгублено, ніби відчувала свою поразку.

Аделіна зупинилася в отворі сьодзі й озирнулася на жінку. Так і кортіло її запитати: «Хіба складним вбранням можна налякати циркачку?». Ніхто тут не розумів, що вона була готова до ритуалу Кісеншу сильніше, ніж будь-яка інша знатна кісейша.

Чудове протистояння!

Дивлячись на Мунсін, діва посміхнулася так, ніби вважала себе тут найголовнішою. Не вагаючись, вона оголосила війну кісейшам та їхній наставниці.

— Це правда, Мунсін Морьо, недооцінили, але все ще попереду, — сказала вона спокійним голосом, будучи повністю впевненою у своїх силах. — Споглядайте мене і запам'ятовуйте: усі, усі вони, обожнюватимуть мене, якщо я цього захочу. А Арман... Арман, безперечно, буде моїм! Незалежно від того, подобається вам це чи ні! — голосно заявила вона й підняла руки, розправляючи рукави ошатного вбрання. Пихата, але розкішна богиня...

Мунсін вищирила зуби, мов поранений звір.

— Гадюка ти... — процідила вона, тремтячи.

Аделіна голосно розсміялася, зробила легкий уклін і покинула купальню з чітким усвідомленням того, що Мунсін Морьо щойно зазнала поразки.

Але розслаблятися зарано. Попереду чекали випробування куди серйозніші. Адже до зустрічі з магістром залишалися лічені хвилини...

А сміливості їй було не позичати.

Тільки в іграх, де ставка — життя, важливий кожен крок. Чи не помилилася вона, розпочавши війну із самою наставницею кісейш? Аделіна ж нічого не знала про цю жінку. Абсолютно...

Вона навіть не підозрювала про те, що відбувалося в купальні після її відходу. А якби вона ще трохи затрималася, підслухала, підгледіла, то відкрила б для себе дуже важливу правду...

Після неї залишилася гіркота. Наставниця ніяк не могла охолонути. Гнів розпинав її, і це ставало для неї вироком.

Раптом Мунсін Морьо затремтіла. Її тіло скувало щось дивне. Вона не встояла на ногах і впала на коліна, хапаючись за груди.

Служниці підбігли до неї й одразу простягли скриньку з пігулками та чашу з цілющою водою.

Жінку трусило, її рухи були неконтрольованими. Вона ледве прийняла ліки й панічно озирнулася на сьодзі, боячись побачити там Аделіну й Аксифі.

Лише богам відомо, скільки сил Мунсін довелося докласти, щоб витримати цей ритуал і не видати свого стану.

— Передайте Ваа Дзянь Мо, що ці ліки не допомагають! — крізь важке дихання промовила Морьо. — І знайдіть Армана, де б він не був! Швидше, виконуйте наказ!

Служниці трохи завагалися, боячись залишати Мунсін саму, але вона агресивно махнула механічною рукою, вказуючи на вихід, і в них не залишилося вибору.

Коли жінка зосталася сама, вона спробувала піднятися. Але нічого не вийшло. Вона впала і розридалася. Усе тіло тремтіло, як при лихоманці. Серце калатало, мов скажене. Зібравши всю волю в кулак, вона повторила спробу.

— Я мушу всьому запобігти, інакше яка з мене мати! Мій син... Ні... Я не можу дозволити їхнім планам здійснитися, — напівпошепки мовила вона і ледь попленталася до дверей.

Голова паморочилася. Перед очима знову темніло. Вона притулилася до стіни, з останніх сил тримаючись, щоб не впасти.

І тут хтось узяв її за руку і ніжно обійняв, не даючи їй звалитися на підлогу.

— Мунсін, вам знову зле? — пролунав сповнений хвилювання голос.

Морьо всміхнулася крізь біль.

— Армане, ти прийшов... — прошепотіла вона, не озираючись. Повіки ставали надто важкими.

Арман притиснув жінку до себе і з жалем глянув на її зблідле обличчя.

— Я ж казав, що повернуся сьогодні... Але мені так важко бачити вас у такому стані... — з гіркотою промовив він.

— Хлопчику мій... Коли ти тут, поруч, живий і здоровий, мені одразу стає легше... — Мунсін намагалася переконати воїна, що все добре. Але він бачив, що з кожною миттю їй ставало лише гірше.