Розділ 8.2

Аделіна ледь помітно всміхнулася самими кутиками вуст. Здається, починається щось надзвичайно цікаве.

Служниці розклали дари й заходилися готувати їх до майбутнього процесу вдягання високоповажної діви. Вони розправляли одяг, щоб кожна складка стала ідеально рівною, і до блиску натирали коштовності, аби ті засліплювали величчю свого сяйва.

Аксифі підбігла до служниць і схопилася за голову.

— Це все він надіслав?! Боги милостиві! — вигукнула вона, блукаючи поглядом по золотих шовках та прикрасах.

Аделіна сіла на кам'яний виступ басейну і лише спостерігала за всім збоку. Очікувати можна було чого завгодно. Кожна година в цьому світі підносила їй нові сюрпризи. Серце відчувало, що сьогодні йому доведеться калатати шалено, але... Гра, екстрим та азарт — це те, чим вона жила завжди. Вона звикла бути спокусою і творцем небезпеки. Її руки достатньо сильні, щоб не лише триматися за полотна, а й звернути комусь шию, якщо знадобиться.

Мунсін Морьо контролювала служниць, пильно стежачи за їхніми діями. Вона не могла допустити, щоб щось пішло не так.

Аделіна не витримала.

— То це все для мене? — раптом поцікавилася вона досить спокійним тоном і, граючи з ситуацією, запитально глянула на Мунсін Морьо.

Наставниця озирнулася на зухвале дівчисько й силувано всміхнулася.

— Звісно, наказ повелителя — перетворити тебе на Аде Ішу! — процідила вона крізь зуби.

Почувши ці слова, Аксифі прикрила рота долонею і завмерла, сподіваючись стримати емоції. Але очі все ж видали її щире здивування, і, дивлячись на неї, Аделіна одразу щось запідозрила.

Аде Ішу? Цікаво...

— Пробачте, на кого? — перепитала білявка, зухвало всівшись на виступі й погойдуючи ногою.

Від люті в Мунсін перекосилися риси обличчя. Багряні губи обурено стиснулися, а очі блиснули, як у розлюченого звіра. Віяло в її руці тремтіло, мов скажене, і жінка щосили стримувала себе, щоб не жбурнути його в нахабну особу.

— Ксін Маоро Ішу вважає, що ти гідна цього звання... Втім, він сам тобі все розповість! Не хвилюйся, впевнена, ти впораєшся з усім, що на тебе чекає, — на одному диханні випалила наставниця й опустила погляд. Вона збирала останні крихти спокою.

Аделіна напружено зітхнула, спостерігаючи за нею. Ніби вона сама обирала собі таку долю? Ніби вона благала зірки забрати її в інший світ з рідної планети? Арман увірвався в її життя, з'явившись нізвідки... І він не залишив їй вибору: сам притягнув її в цей світ, сам приніс до цієї Мунсін Морьо. Він усе вирішив за неї, а вона тепер мусить розгрібати наслідки його вчинків! Де він зараз, чорт його забирай?! Де?.. Залишив її на поталу всім, а сам зник... Це вже було образливо... І несправедливо! Доля знущалася з неї, кидаючи зі крайнощів у крайнощі. Ну й нехай! Це все одно її не зламає... Вона витримає, пройде всі випробування, зуміє вистояти всупереч усьому! Вони ще побачать її істинну силу!

Мунсін насупилася. Аделіна була надто прекрасною і войовничою в цю мить. Чому вона не плаче і не благає скасувати зустріч? Невже більше нічого не боїться?! Сидить така пихата й невдоволена, вдає з себе богиню. Просто бісить!

— Тобі щось не подобається, що сидиш така досадлива? — поцікавилася наставниця, маючи намір зачепити дівчину.

Але Аделіна не стала витрачати сили на балачки. На уїдливе запитання вона відповіла лише легкою посмішкою. Нехай Мунсін нею вдавиться!

Наставниця аж завмерла на мить. Непробачна зухвалість! Але часу на з'ясування стосунків більше не було. Настала пора зайнятися серйознішими речами.

Мунсін кинула короткий погляд на служниць і зробила жест пальцями, віддаючи наказ. Прислужниці кивнули, зі згодою, й підійшли до Аделіни з рушниками в руках.

Дівчина напружилася, але одна зі служниць, не підводячи погляду, пояснила свої наміри:

— Дозвольте допомогти вам позбутися зайвої вологи на вашому божественному тілі.

Аделіна промовчала, але й зупиняти слухняних дівчат не стала.

Вони були дуже схожі між собою, їх практично ніщо не відрізняло. Усі темноволосі, в однакових білих халатах, з синім макіяжем очей. Гарненькі. Покірно робили свою роботу, та й справлялися з нею на відмінно.

Аделіна забула про сором'язливість і чекала на наступний наказ наставниці. У цю мить вона почувалася справжньою принцесою. І їй було абсолютно байдуже, що і як відбуватиметься далі. Їй тут прислуговують, і це головне!

Та її погляд, сповнений гордощів і пихи, змусив сині очі ворога спалахнути нестримною люттю й космічною магією.

— Нехай почнеться великий ритуал Кісеншу! — святково проголосила Мунсін Морьо й емоційно змахнула рукавами.

Це був виклик.

Аделіна знала, що їй буде нелегко. У наставниці був надто самовпевнений вираз обличчя. А отже, вона переконана, що зможе завдати болю.

Та чи не спіткає її невдовзі розчарування?.. Затівати гру з Аделіною, з тією, що звикла віддаватися ризику та входити в азарт, навіть бачачи поразку... це заздалегідь програшна справа.

ЛЮБІ ЧИТАЧІ, допоможіть автору до кінця жовтня набрати 400 підписників на сторінку. Зараз у мене 330! Залишилося не так багато:) підписуйтеся! Дякую ❤️