Розділ 8.1

Аделіна бігла слідом за принцесою, яка своїми витонченими маленькими ніжками торувала стежку в невідомість, у глиб нескінченного коридору. Складалося враження, що це зовсім не будинок, а якийсь лабіринт. Поворот за поворотом — коридор не закінчувався. І навіть дверей не було. А може, й були, але таємні.

— Куди ми? — запитала Аделіна, озираючись на всі боки.

— Потрібно очистити тіло, — буркнула принцеса Маоро Ішу й прискорила крок.

У просторі раз у раз лунав дзвін маленьких дзвіночків. На їхній звук і бігла Аксіфі. Її вела мелодія, таємнича і дивна.

Аделіна не наважилася запитати щось іще. Нехай Аксифі веде її, куди знає, адже тут легко можна було заблукати.

Та ось, після кількох хвилин мандрівки зловісним коридором, Аксифі зупинилася біля однієї зі стін і поклала на неї долоні. На камені проступили обриси дверей, що нагадували земні «сьодзі», які колись робили в будинках Далекого Сходу.

Принцеса відсунула двері, і на неї одразу ж ринув потік густої пари. Перед очима постала купальня. Невелика, кам'яна, з одним басейном у центрі.

Аксифі швидко провела Аделіну всередину й зачинила за ними «сьодзі».

— Не бійся, тут нікого немає. Це дім Мунсін Морьо, усі кісейші зараз в обителі, тож можеш бути спокійною, — промовила вона так, ніби гостя про щось хвилювалася.

— Добре, — кивнула дівчина й кинула погляд на кам'яний басейн, розрахований на кількох осіб.

Принцеса всміхнулася й підійшла до нього. Обережно торкнулася пальчиками води, граючись із танцюючою парою.

— Чудово, можеш роздягатися і залазити! — вигукнула вона якось надто життєрадісно, хоча ще кілька хвилин тому захлиналася слізьми. Здавалося, вона вміло відігравала потрібні емоції.

Аделіна трохи зніяковіла.

— Мені якось ну… так собі… роздягатися перед тобою, — пробурмотіла вона, втупившись поглядом у підлогу.

— Будь сміливішою, дівчатам не варто соромитися одна одної, — бадьоро мовила Аксіфі й скинула з себе легкий халатик.

Аделіна хотіла знітитися, але стрималася. Принцеса була неймовірно гарною, стрункою, привабливою дівчиною. Її тіло було досконалим. Дивно, що такий чоловік, як Вакхал, відштовхнув її.

З ледь помітною усмішкою Аделіна зняла з себе одяг і швидко занурилася у воду, яка, скоріше за все, була цілющою, бо тілу одразу стало легше. Аксифі залізла слідом, тримаючи в руках два соковиті, оксамитові персики, які вона дістала з невеликої ніші у стіні.

— Тримай, — простягнула вона один Аделіні. — Вони допомагають відновити сили.

Аделіна взяла фрукт. Солодкий сік стікав по пальцях, а його аромат змішувався з гарячою парою, створюючи атмосферу спокою. Поки принцеса вмивалася, дівчина звернула увагу на свою рану. Так, на грудях залишився помітний шрам від кулі. Дякую магістру за цю «красу». Але ніщо не ідеальне. А в цьому світі — й поготів.

Аделіна притулилася плечима до краю басейну і на мить заплющила очі. Вода розслабляла. Пара заспокоювала, і за її завісою не було видно сліз.

Що ж буде далі? Може, їй справді вдасться уникнути суду, провівши ніч з магістром? Який жах! А як же її коханий ворог?

— Мабуть, замість мене ти хотіла б бачити тут Армана? — раптом донісся грайливий шепіт Аксифі, а її ніжні руки торкнулися плечей Аделіни.

Дівчина різко розплющила очі. Принцеса наблизилася впритул і, ніби допомагаючи їй митися, набирала в долоні воду й поливала її плечі. «Ого, ти змила весь свій макіяж, залишивши лише золотаві вії. Які ж у тебе від природи величезні очі! Красива. Шалено красива! Але й підступності тобі не позичати», — подумала Аделіна, контролюючи поглядом кожен рух Аксифі.

— Ну? Чого ти так здивувалася? Відповідай! Хочеш бачити тут Армана? І не просто бачити, а щоб він наблизився до тебе і зробив щось... ось таке? — запитала кісейша протяжним голосом і нависла над Аделіною, спершись долонями на край басейну.

Дівчина здивовано моргнула. Так, принцеса була ще тією штучкою. Її погляд пронизував наскрізь, до самісінької душі й змушував казати правду.

«Що ж, буде принизливо поступитися тобі у цих жіночих чарах», — подумала Аделіна й чарівно посміхнулася.

Час грати.

— Армана? — вона ледь чутно прошепотіла ім'я бажаного воїна. — Можливо... Він такий звабливий чоловік. Гадаю, з ним було б дуже гаряче...

Аксифі відсахнулася і важко зітхнула крізь пару.

— Твої слова прекрасні! Мені подобається слухати, як ти ним захоплюєшся! Будь ласка, покохай його! — натхненно вигукнула вона.

— Чому це тебе так тішить? — насупилася Аделіна, адже поведінка принцеси була дуже дивною.

— А, н-не звертай у-уваги... — розгубилася Аксифі й повернулася до дівчини спиною. Тихо заходилася мити волосся, вдаючи, що нічого не сталося.

Аделіна хмикнула і знову заплющила очі. Саме час подумати про Армана. Цей чоловік… До біса гарний! Але чому він не поруч?.. Чому дозволяє відбутися цій небажаній зустрічі з магістром? От би він прийшов і знову її викрав... Забрав із цього дому. Чому він залишив її тут, саму?

А їй так хотілося б бачити його поряд. У цій купальні. Щоб його шкіра блищала від води, щоб прекрасне чорне волосся було мокрим. А очі — полум'яними і пристрасними. Він був би з нею справжнім варваром. Схопив би її в обійми. Притиснув би до свого міцного тіла так, що вона відчула б кожен його м'яз, кожен удар серця. І під цей шалений стукіт сповнений любові, впився б у її губи глибоким поцілунком, що краде подих. Його долоні ковзнули б по її тілу, розпалюючи вогонь... А далі... Далі він би став її чоловіком і прошепотів: «Нікому тебе не віддам, Аделіно, моя каїрі».

Але реальність інша. Доведеться грати за чужими правилами, поки не створиш свої.

— Вакхал — ідіот! Він сліпий! Він не помічає твоєї краси! — раптом вигукнула Аделіна, змусивши закохану дівчину-змійку здригнутися.

Принцеса озирнулася через плече й надула губки.