Розділ 7.1 Кісейші

Аделіна прокинулася й тривожно роззирнулася.

За вікном уже панувала темрява, надворі був ранній вечір. Тиша... У кімнаті порожньо, нікого.

Дівчина спантеличено завмерла. Адже вона крізь сон відчула, що хтось до неї доторкнувся.

От так дивина. Невже здалося?.. Хоча, з іншого боку, це й добре, що в кімнаті нікого немає. Отже, ще не час іти до того клятого магістра.

Аделіна позіхнула, прикриваючи рота долонею, і перевернулася на інший бік, бажаючи змінити позу для сну.

І тут на неї чекав сюрприз! Поруч на ліжку лежала дівчина й тихо спала, тримаючись за край ковдри.

Аделіна зойкнула від переляку, миттю скотилася з ліжка й ошелешено втупилася в незнайомку.

Такого в її житті ще не було!

Дівчина прокинулася від крику Аделіни й неспішно розплющила очі.

— Вибач, ти так солодко спала, що я не втрималася й вирішила прилягти поруч, — пробубоніла вона в подушку і, ніби нічого й не сталося, знову задрімала.

Аделіна здивовано кліпнула. Яка дивна особа!

На вигляд дівчина здавалася зовсім юною та тендітною. Вона була вбрана в короткий білий халатик зі щільної тканини, що аж ніяк не здавався скромним. Її ноги були оголені, а на стегнах і щиколотках виблискувала луска. З-під одягу виднівся хвіст, як у ящірки. Та й на голові в дівчини були маленькі ріжки синього кольору. Дивовижна зовнішність! А волосся яке — темно-синє з бірюзовими пасмами, недбало розкидане по вузьких плечах. Розкішний образ! І обличчя таке лялькове, з неймовірно гарними рисами. Маленькі акуратні губки нафарбовані темною помадою. На нижній губі блищав пірсинг-кільце. На повіках сяяли зелені стрілки й чорні тіні, а золоті вії дивовижно пасували до металевих візерунків, намальованих на чолі й переніссі.

Химерна й надзвичайно вродлива дівчина. Така розслаблена, лежить в обіймах ковдри й тихо спить. Дуже мила на вигляд! Але все ж, зовнішність буває оманливою.

Аделіна з осторогою поставилася до непроханої гості. Як вона тут опинилася і навіщо?.. Варто було б з'ясувати, доки та не створила проблем.

Набравшись сміливості, дівчина тихо сіла на край ліжка й нависла над гостею. А та навіть не ворухнулася — таким міцним був її сон.

— Ти хто? — не витримала Аделіна й штовхнула дівчину в плече.

Гостя неохоче прокинулася і буркнула:

— Мунсін Морьо попросила мене за тобою наглянути.

Не кваплячись, вона підвелася, потягнулася руками до стелі й позіхнула. А потім різко нахилилася до Аделіни та сміливо зазирнула їй у вічі.

Аделіна ж сахнулася назад, уникаючи цього пильного зору. Очі в дівчини були нефритового кольору, а зіниці — злегка витягнуті, як у ящера. Погляд магічний і шалений. Щось знайоме...

— Укотре переконуюся, що в мого брата розкішний смак на жінок, — протяжно мовила незнайомка, оцінливо обводячи землянку поглядом. Мила усмішка миттю з'явилася на її чарівному обличчі.

Аделіна завмерла. Ці нефритові очі й усмішка. Та не може бути!

— Ти сестра Ксіна? — запитала вона, злегка стривоженим голосом.

Незнайомка кивнула й піднялася з ліжка. Зовсім «ненавмисне» зачепила Аделіну лускатим хвостом, аби та здригнулася і атмосфера в кімнаті стала напруженішою.

Одразу видно, що ця особа не з простих.

Вийшовши на центр кімнати, дівчина почала танцювати, насолоджуючись собою. Під тихі вечірні звуки, що линули з двору, вона творила красу рухами тендітних рук.

— Так, я принцеса Аксифі Маоро Ішу! — промовила вона милим оксамитом. Її голос був схожий на мелодію струн східних інструментів. Він зачаровував й колихав серце.

Та й сама дівчина була грайливою, наче музика. Епічна й божественно прекрасна.

— А ще, — вона всміхнулася як богиня, — віднедавна я почесна кісейша несса! Я так довго чекала на посвяту, але Мунсін Морьо не дозволяла скласти обітницю, доки мені не виповнилося двадцять п'ять циклів. Але в цей зеніт Лімбера я стала дорослою...

Сказавши це, вона закружляла. Її рухи стали ще відвертішими. Вона зовсім не соромилася Аделіни й поводилася так, ніби знала її все життя й намагалася зацікавити…

— Люблю бути вродливою і неприступною для чоловіків, ішао! — протяжно мовила вона, перетворюючи на мелодію кожне слово. — Чоловіки дивляться на мене і прагнуть підкорити. Але я не хочу опинятися в їхніх обіймах. Я хочу залишатися нессою! Їхнім таємним, нестерпним бажанням...

Вона була такою розкутою і впевненою в собі. Гралася пасмами волосся, наспівувала прекрасний мотив і загадково всміхалася.

Аделіна спостерігала за цим дівчиськом і не розуміла, що вона творить. Така краса в кожному русі й помаху хвоста.

Аксифі дістала з-за пояса віяло й продовжила танцювати вже з ним. Її босі ступні виводили візерунки на підлозі, і це виглядало так спокусливо й гарно. А мотив, що вона наспівувала, був дуже схожий на музику, яку грав Ксін на тому загадковому інструменті у своїх покоях.

В одну мить Аксифі схилила коліно й прикрила обличчя віялом. Драматично зітхнула, опустивши погляд до підлоги.

— Мій брат був проти того, щоб я ставала кісейшею. Він хотів видати мене заміж, аби зміцнити зв'язки з іншими правлячими династіями! Але я все ж не послухалася його й вирішила сама творити свою долю! — вигукнула вона й грайливо затріпотіла золотими віями, руйнуючи образ мовчазної ляльки-страдниці.

Бездоганна.

Підвівшись, вона змахнула віялом і застигла в пихатій позі. З її прекрасних вуст, немов подих вітерця, зірвалися ніжні слова пісні:

— Аші мао хамару! Шлях, встелений квітами! Я своє життя бачу саме таким!

На цьому вона й закінчила виступ, частково розкривши свою натуру. Незалежна дівчина, що кидає виклик усталеним правилам.

— Ти така молодець! — захоплено вигукнула Аделіна і, тримаючись за перев'язану рану, повільними кроками підійшла до Аксифі.

Та підступно всміхнулася.

В повітрі застигла особлива атмосфера.

Аделіна стояла всього за крок від принцеси й відчувала її напружене дихання. У нефритових очах грали іскри, наче під час таємного ритуалу.