Розділ 4.4

Світоустрій Абрраріону виявився набагато складнішим і небезпечнішим, ніж здалося Аделіні на перший погляд.

Варто було бути обережнішою, але... Аделіна з першого ж дня вирішила почати свою гру, зовсім не знаючи місцевих гравців та законів, за якими вони звикли жити.

Дівчина звелася навшпиньки й обійняла Армана за шию. Вона відчувала його гарячий подих, що просочувався крізь маску. Він з осторогою дивився на неї, не знаючи, чого чекати. Та всупереч усьому, дозволяв їй перебувати нестерпно близько. Арману подобалося, страшенно подобалося тримати її в обіймах. Торкатися звабливого тіла. Вивчати, насолоджуватися, бавитися.

Напруга зростала. Вона була відчутніша в повітрі за запах волосся Аделіни та крові.

Арман здався власним бажанням. Схопивши дівчину за потилицю, він різко притягнув її до себе. Одним рухом стягнув маску з обличчя й накрив вуста Аделіни грубим, палким поцілунком.

Дівчина розгубилася. Вона й не думала, що він ризикне її обпекти.

А він цілував її так, як і належить брутальному воїну — без жодної думки про романтику. Це був сповнений снаги, грубий, дикий поцілунок, на який Аделіна зовсім не збиралася відповідати взаємністю. Вона злякалася.

Арман не зупинявся. Він заходив усе далі. Його руки гладили, відкрито виявляючи жагу, яку вона пробудила в ньому своєю поведінкою.

— Нам краще пройти до мого укриття, — на мить відірвавшись від її губ, прошепотів він. І знову обдарував дівчину пристрастю, показавши їй справжню натуру абрраріонського чоловіка.

Арман у полоні, як вона того й хотіла. Але чи вберегла вона себе?

— Ні! — скрикнула Аделіна й штовхнула чоловіка в груди. Вона хотіла вигукнути ще щось, але звернула увагу на таємничі шрами. Щоправда, розгледіти їх не встигла — Арман одним рухом повернув маску на обличчя.

Та шрамів було чимало. А обличчя... Здається, без маски він був ще привабливішим. І вона запам'ятала форму його губ. Таких теплих і м'яких...

Воїн застиг у здивуванні. Чому вона відступила?..

— Що таке? — запитав він, не розуміючи її поведінки.

— Я не хочу! — сором'язливо промовила Аделіна й відвернулася.

— Тоді навіщо дала мені надію, якщо зараз поводишся як стерво? — гаркнув чоловік, немов дикий звір. Терпіти таку нахабну поведінку вже не було сил.

— Що у вас за звичаї такі, одразу в ліжко тягнути?! — обурилася дівчина, подумки проклинаючи все, що з нею тут сталося.

Арман розлютився.

— Ти ж сама виявляєш бажання! Поводишся так, ніби прагнеш близькості. Чи ти прикидалася?!

Аделіна зрозуміла, що переграла. Треба було вчасно зупинитися або діяти обережніше. Але, на жаль, вона вже роздражнила цього монстра.

— Я просто... Я... — намагалася вона хоч якось пояснити, але потім зібралася з духом і висловила йому все, що думала. — Між нами нічого не може бути! Ти мій ворог, Армане! Тож забудь усе, що сталося!

Чоловік був розчарований.

— А я думав, ти хочеш бути зі мною! — вигукнув він, ледь не кричучи.

— Ні... Не хочу... — Аделіна опустила голову. Господи, куди завів її азарт? Зовсім затуманила собі розум своїми амбіціями. Час зупинитися і все забути. Не наражатися більше на проблеми та непотрібні пригоди... Хитрий маневр не вдався, дарма вона все це затіяла. Адже знала, який небезпечний Арман!

Вона — приречена. Він — ображений.

Воїн не витримав. Без пояснень він схопив дівчину і закинув її собі на плече.

— Ти догралася! Я хотів бути ніжним... Та, схоже, доведеться діяти жорстко. Інакше ти й надалі знущатимешся! — прокричав він кожне слово й попрямував коридором.

Аделіна зрозуміла, що схибила.

— Відпусти! Негіднику! — загамселила вона кулаками по його спині, наче це могло допомогти.

— Негідник?.. — Арман підняв брову. — Я довго намагався бути хорошим... Навіть вислухав твою чудову промову про інших чоловіків. Але мені це набридло! Я більше не терпітиму неповаги! Чи ти думала, що я схилю перед тобою коліно і назву себе твоїм рабом? Те, що ти жінка, не дає тобі жодного права мене використовувати! Запам'ятай це, добре запам'ятай. Я чоловік, і коли мене спокушають — я беру своє. Тому рано чи пізно ти станеш моєю!

Він нагадав їй, що він усе той же дракон, що викрав її із Землі. Можливо, якби вона не була такою підступною і прийняла його залицяння, то його ставлення до неї було б зовсім іншим. Але вона втратила цей шанс. Він не буде з нею ніжним та ласкавим. Вона вбила в ньому ці почуття своїми уїдливими заявами.

— Тільки насмілься до мене торкнутися! — заплакала вона, усвідомлюючи, що накоїла.

— Я люблю під зірками, дико й гаряче, а ти така палка... — його низький голос ранив дужче за кинджал.

Невже це її доля? Стати його...

Надто небезпечну гру вона затіяла, у якій сама ж і програла.