Розділ 4.3

Схоже, у цьому світі й справді доведеться якось виживати. На Землі жінки вміють керувати чоловіками, можливо, тут теж вдасться провернути щось подібне. Хоча ці воїни мають жорстку вдачу, і, судячи з їхньої поведінки, поступатися жінкам вони не збираються. Ба більше, вони звикли брати бажане, не знаючи відмови.

Але Аделіна розуміла, що мусить щось робити, аби не опинитися на самому дні ієрархії.

Арман, може, й брутальний, шалений воїн, але він надзвичайно сильний та грізний. Здобувши його прихильність, можна бути впевненою у завтрашньому дні. Хоча справа ця дуже небезпечна. Доведеться діяти вкрай обережно і добирати слова. Приборкати такого дикого звіра буде надзвичайно складно. Але заради його відданості можна й постаратися. Нехай він обожнює її та жадає. Нехай приручається її відмовами.

Шалене рішення — піти йому назустріч. Це наче зробити крок у прірву без змоги вхопитися за виступ. Ризиковано, екстремально, але врешті-решт це має принести свої плоди.

Напружений подих вирвався з грудей, серце закалатало частіше. Час діяти!

— Відпусти мене, — промовила Аделіна, так холодно й байдуже, наче нічого й не сталося.

Арман спохмурнів. Невже вона хоче покинути ці чуттєві обійми? Знову надумала втекти від нього?..

Але він не став опиратися і відпустив Аделіну, всупереч бажанню викрасти її та сховати якомога далі від очей інших воїнів. Змирившись із її рішенням відсторонитися, він пильно дивився їй у спину й чекав на подальші дії.

Проте Арман і подумати не міг, що ця людинка почне гру, в якій він буде просто зобов'язаний програти.

Раптом Аделіна потягнула свій одяг униз, оголюючи плечі.

Арман здригнувся від побаченого.

Від потилиці до середини лопаток у неї був витатуйований водяний дракон. Чорне татуювання, викладене витонченими візерунками, прикрашало її й без того розкішне тіло. Несподівано було побачити таке на тілі цієї ніжної людинки.

Чоловік мимоволі потягнувся до малюнка рукою, але не наважився торкнутися оголеної спини прекрасної дівчини.

Аделіна озирнулася на воїна й посміхнулася.

— Ми з тобою трохи схожі, Армане... Мені теж подобаються татуювання.

Її очі знову спалахнули вогнем. Це тривало лише мить, але Арман помітив полум'я, що охопило блакитну райдужку. Він відступив на крок і насупився.

— Хто ти така, Аделіно? Хто ти насправді? — запитав він обурено. Він розумів, що дуже помилився, сприйнявши цю дівчину за рабиню. Ні, вона не така... Вона небезпечна. Її краса та характер уже зводять його з розуму.

Аделіна ледь помітно всміхнулася. Хто вона така? Мабуть, та, хто зможе приборкати цього шаленого воїна.

— Я — саме мистецтво! Багато, дуже багато чоловіків захоплювалися мною на Землі! — самовдоволено відповіла вона і, схопившись за носок, підняла ногу, демонструючи бездоганну розтяжку. Кімоно ледь прикривало найпотаємнішу частину жіночого тіла, а стегно було повністю оголене. Чи це не спокуса? Коли одяг ледве тримається на плечах, а до найзагадковішого й найбажанішого — лише кілька сантиметрів таємниці.

Арман завмер. Ні-ні, це вже занадто! Вона що, намагається його звабити?! Кров у жилах закипіла, жар розійшовся по всьому тілу. Давно він не бачив настільки приголомшивої вистави.

Аделіна ж продовжувала приміряти на себе образ богині.

— Ти мене зовсім не знаєш. Може, я в тисячу разів краща за ваших кісейш. Може, я в силах приборкати навіть такого, як ти! — її погляд став полум'яним і пристрасним. Але ця пристрасть була присвячена тому, що вона робила.

Аделіна опустила ногу і сховала її під подолом кімоно. Без сорому провела долонями вздовж вигинів свого тіла, торкаючись тканини в зоні декольте. Трохи погравши з коміром кімоно, вона різким рухом ковзнула долонями за шию і дістала з волосся шпильку, випускаючи на волю зоряні локони.

Арман важко зітхнув. Якою жіночною та звабливою вона була. З глузду з'їхати можна!

— І якщо ти вже хочеш, щоб я стала твоєю, то спробуй мене завоювати! — вимовила Аделіна з жіночою підступністю. — Чи це занадто непосильне завдання? Боїшся програти Вакхалу, наприклад? А може, чортовому магістру?

Нещадна.

Арман ледь помітно роздратувався. Йому не подобалося, що вона з ним грається. Адже він такий небезпечний для неї, невже вона не боїться випадково обпектися?!

Аделіна обійшла чоловіка, тихо ступаючи, крок за кроком, наче кішка, і невагомо торкнулася його плеча, змусивши здригнутися.

Цей брутальний воїн ще сьогодні почне її обожнювати!

Арман напружився. Вона зачаровувала його, і він уже був сам не свій. Її погляд, її дотики, її подих... Усе це так його збуджувало. Він хотів бачити цю дівчину у своїх обіймах — пристрасних, гарячих, грішних. Усередині вирувала буря. Аделіна виявилася ще тією спокусницею.

— А я ж можу обрати будь-кого з них... — вирвала вона його з потоку думок. — І ти, Армане, виявишся мені абсолютно непотрібним, — вона знизала плечима й відвернулася.

Аделіна майстерно грала, застосовуючи всі свої таланти. Її хитрий погляд метнувся в бік Армана; вона, затамувавши подих, чекала на його слова та реакцію.

Воїн стиснув кулак від люті. Слова Аделіни зачепили його, і дуже сильно. Невже він не є чоловіком у її очах?! Чим Вакхал чи Ксін кращі? Як вона може думати про них, коли він поруч? Чого їй бракує? Може, вона ще не бачила всієї його могутності? Не помітила, яка пристрасть палає в його очах? Адже він — саме полум'я! Він здатен обпекти її серце. Він може показати їй, що таке абрраріонський чоловік.

Первісний дикий потяг, закладений у найглибших інстинктах, почуття та пристрасть на межі, шаленство, рай, вогонь у серцях. Хіба вона не хоче пізнати все це разом із ним?

Аделіна так і не почула жодної відповіді. Арман мовчав і лише напружено дихав.

Вона хмикнула і, нахилившись назад, стала на гімнастичний місток. Відірвала ступні від підлоги, перейшла у стійку на руках і випростала ноги, спрямовуючи їх уперед. Її тіло вигнулося і застигло в такому положенні.