Розділ 3.1 Небожитель

У пам'яті спливали кадри з дитинства. Ласкавий мамин голос і суворий тон батька... Фрази, які досі переслідували: «Вона повинна навчитися сама за себе заступатися. Не можна бути такою безпорадною!» — ці слова батька ранили маленьку дівчинку, але водночас вони змусили боротися з усім, що сталося з нею в наступні роки життя.

Аделіна пам'ятала, як вона сиділа на краю ліжка і плакала, бо її ображали в школі. Мама втішала, гладячи по голові, і обіцяла, що все налагодиться. А батько... говорив як є: «Нічого не налагодиться, поки вона сама цього не захоче!»

Це був сон зі спогадами. Там було ще багато такого, що легко забувається, щойно розплющиш очі. Але були й моменти, які вже колись відбувалися з нею в реальності.

Батьки... Вони залишилися десь там, за мільйони парсеків звідси. Невже вона більше ніколи їх не побачить? Шкода маму, адже вона буде плакати, а батько... напевно, просто порине в роботу і мовчатиме, бо чоловікові не личить давати волю сльозам. А що робитиме брат? Тут же згадалися його блакитні очі, сповнені захоплення, коли він вперше побачив її коронний цирковий номер. Він єдиний, хто підтримав її в цьому занятті... Як же він сумуватиме за нею...

Її сім'я так далеко, а вона тут... У страшному, небезпечному, невідомому світі.

Свідомість ставала дедалі яснішою. Сни зникали, залишаючи по собі лише бляклі відгомони.

Ззовні звучала колоритна мелодія, видавана струнним музичним інструментом. Вона була чимось схожа на музику земної цитри цинь, але набагато яскравіша.

Аделіна неспішно розплющила очі і вже за мить виявила, що сидить у ванні, або в чомусь схожому на неї.

Навколо був суворий інтер'єр з дерев'яними меблями. Підлога була вкрита світлими дошками. Стіни — молочного кольору, а стеля — темна, з коричневими балками. Недалеко від ванни, на невеликому подіумі лежав матрац з червоною постіллю, таке собі ліжко,  схоже на футон. Кімната була добре освітлена полум'ям свічок. Великі ароматизовані свічки були розставлені всюди, де тільки можна, й виглядало це дуже романтично.

Це були чиїсь покої, красиві, але водночас суворі, схожі на чоловічі. Хоча на тумбочці під дзеркалом лежало багато блискучих прикрас... Можливо, тут проживає й жінка, хоча, хто знає? Все ж інтер'єр кімнати був стриманим. Втім, смаки бувають різними.

Аромат пахощів витав у повітрі і змішувався з запахом квітів, яких у цих покоях було дуже багато. Вони були схожі на земну гліцинію. Грона такого холодного фіолетового кольору. Займали вони практично весь простір, їхні стебла обвивали навіть меблі і торкалися балок. І кілька їхніх квіток плавало у ванні, може просто для краси, а може й були у них якісь певні властивості?

В цілому, обстановка була приємною.

Тепла вода обволікала тіло, а пелюстки квітів ніжно торкалися шкіри і залишалися на ній, не бажаючи покидати красиві плечі.

Аделіна неспішно окинула себе поглядом. Свідомість була ще настільки туманною, що вона навіть не здивувалася тому, що на ній було одягнуте нове, чисте вбрання блакитного кольору, дуже схоже на земне кімоно.

Хто переодягнув її? Дівчина навіть не збиралася про це думати. Вона настільки втомилася від усього, що їй уже було байдуже.

Зітхнувши з насолодою, вона відкинула голову на край ванни, і тут же стиснула губи від раптового болю. У голову ніби встромили голку.

Аделіна мляво завела долоню за потилицю, і намацала кілька прикрас. Виявляється, її волосся було зібране в зачіску.

Дівчина невдоволено скривилася. Навіщо? Вона ж так втомилася, до чого їй ця хитра конструкція на голові?

Позіхання прийшло з нізвідки. Аделіна приклала долоню до рота і тут же подряпала себе нігтями... Здивувалася. Що з ними сталося, невже їй зробили манікюр?! О це так трясця! Хто зробив її нігті довшими, та пофарбував їх у білий колір?! Що за біс?

І тут дівчина почала швидко приходити до тями. Таке відчуття, що вона потрапила до салону краси і пройшла всі можливі процедури.

Опустивши погляд в воду, Аделіна глянула на своє відображення. Її очі були підкреслені стрілками... І губи нафарбовані... Та й на лобі намальовані якісь візерунки, з таємним сенсом... Отакої! Червоний яскравий макіяж з блискітками вдало доповнював красу її обличчя... А зробив його, безсумнівно, справжній професіонал та естет.

Але, стоп, з носом то що?!

Аделіна схвильовано торкнулася крила носа і виявила там прикрасу. Невже пірсинг?! Цього ще не вистачало! А камінчик то насмішкувато поблискував і, здається, був коштовним, судячи з того, як красиво сяяв.

Дівчина приголомшено скрикнула і схопилася за голову. Хто зробив з нею всі ці маніпуляції?!

— Прийшла до тями, пустунко? — раптом пролунав голос у просторі, голос того самого незнайомця, який змусив її знепритомніти в кам’яній залі.