Розділ 3.1 Небожитель

…У пам'яті спливали кадри з дитинства. Ласкавий мамин голос і суворий батьківський тон. Фрази, що досі її переслідували: «Вона повинна навчитися сама за себе заступатися. Не можна бути такою безпорадною!» — ці слова батька ранили маленьку дівчинку, але водночас змусили боротися з усім, що сталося з нею пізніше.

Аделіна пам'ятала, як сиділа на краю ліжка й плакала, бо її ображали в школі. Мама втішала, гладила по голові й обіцяла, що все налагодиться. А батько рубав з плеча: «Нічого не налагодиться, поки вона сама цього не захоче!»

Це був сон зі спогадами. Там було ще багато такого, що легко забувається, щойно розплющиш очі. Батьки… Вони залишилися десь там, за мільйони парсеків звідси. Невже вона більше ніколи їх не побачить? Шкода маму, адже вона плакатиме, а батько… напевно, просто порине в роботу і мовчатиме, бо чоловікові не личить давати волю сльозам. А що робитиме брат? І тут же згадалися його очі, сповнені захоплення, коли він уперше побачив її коронний цирковий номер. Він єдиний, хто підтримав її в цьому… Як же він сумуватиме…

Її сім'я так далеко, а вона тут. У страшному, небезпечному, невідомому світі.

Свідомість ставала яснішою. Сни зникали, залишаючи по собі лише бляклі відгомони. Ззовні лунала колоритна мелодія, яку виводив струнний інструмент, чимось схожий на земну цитру, але з набагато яскравішим звучанням.

Аделіна неспішно розплющила очі й виявила, що сидить у ванні або в чомусь схожому на неї.

Навколо був суворий інтер'єр із дерев'яними меблями. Підлога вкрита світлими дошками, стіни — молочного кольору, а стеля — темна, з коричневими балками. Неподалік, на невеликому подіумі, лежав матрац із червоною постіллю — низьке ліжко, схоже на футон. Кімната була добре освітлена полум'ям безлічі великих ароматизованих свічок, що виглядало дуже романтично.

Це були чиїсь покої. Красиві, але водночас суворі, схожі на чоловічі, хоча на тумбочці під дзеркалом лежало багато блискучих прикрас. Аромат пахощів змішувався із запахом квітів, яких тут було дуже багато. Схожі на земну гліцинію, їхні холодні фіолетові грона займали майже весь простір, обвиваючи навіть меблі. Кілька квіток плавало у ванні — може, для краси, а може, вони й мали якісь особливі властивості.

Загалом обстановка була приємною.

Тепла вода огортала тіло, а пелюстки квітів ніжно торкалися шкіри, залишаючись на плечах.

Аделіна неспішно окинула себе поглядом. Свідомість була ще настільки туманною, що вона навіть не здивувалася новому, чистому вбранню блакитного кольору, схожому на земне кімоно.

«Хто мене переодягнув?» — мляво подумала дівчина. Вона так утомилася від усього, що їй уже було все одно.

Зітхнувши з насолодою, вона відкинула голову на край ванни, але одразу ж стиснула губи від раптового болю. В голову ніби встромили голку. Аделіна мляво торкнулася потилиці й намацала кілька прикрас у волоссі, зібраному в зачіску.

Дівчина невдоволено скривилася. «Навіщо? Для чого мені ця хитромудра конструкція на голові?»

Зненацька підступило позіхання. Аделіна приклала долоню до рота і… подряпала себе. Здивувалася. Її нігті… вони були довшими, ідеальної форми, вкриті білим лаком. Що за чортівня?

І тут свідомість почала стрімко прояснюватися. Таке відчуття, що вона потрапила до салону краси й пройшла всі можливі процедури.

Опустивши погляд у воду, Аделіна побачила своє відображення. Очі підкреслені стрілками, губи нафарбовані, а на лобі виднілися візерунки, що нагадували таємничі знаки. Яскравий червоний макіяж із блискітками вдало підкреслював її красу. Робота справжнього професіонала.

Але, стоп, що з носом?!

Аделіна схвильовано торкнулася крила носа і виявила там прикрасу. Невже пірсинг?! Цього ще бракувало! Камінчик насмішкувато поблискував і, судячи з усього, був коштовним. Дівчина приголомшено скрикнула. Хто з нею все це зробив?!

— Прийшла до тями, пустунко? — раптом пролунав у просторі оксамитовий голос того самого незнайомця, який змусив її знепритомніти в кам’яній залі.