Розділ 2.8

Він оглянувся на тацю з гостинцями, й забажав бути власницьким. Він дав Аделіні вкусити фрукт, що нагадував суміш гранату та сливи, а сам доїв за нею решту, насолоджуючись.

— Може варто повечеряти? — спитав він, виплюнувши кісточку.

— Тобі варто залишити мене в спокої! — вигукнула дівчина, на нервах.

Ці жорсткі слова змусили принца акхаїлів неабияк здивуватися. Мабуть, він не звик чути відмови. Його червоні очі на мить спалахнули відвертим обуренням. Але відступати Вакхал не збирався. Він нервово всміхнувся і нахилився до обличчя дівчини, злочинно близько. Аделіна навіть відчула, як його металевий пірсинг торкнувся її губи.

— Не буду приховувати, я шаленію від тебе, — з вогнем в очах промовив він і різко відступив, залишаючи її наодинці з цією пристрастю.

Аделіна була впевнена, що він її поцілує, але нічого такого не сталося. Вона підняла розгублений погляд і знову почервоніла.

Вакхал гордо склав руки на грудях, виструнчився, ставши так, аби діва могла оцінити його статуру, усвідомити, з яким чоловіком має справу, і в чиїх обіймах може зігріватися цієї ночі.

А вона мовчки дивилася на нього і розуміла, що не може дозволити собі нічого подібного. Він для неї чужинець, а вона для нього… не пара. Вакхал помилявся, і навіть не уявляв наскільки. Між ними — прірва. Як він вчинить, коли дізнається правду? Навряд чи його зацікавить земна жінка… ні, він її знищить.

Акхаїл напружено зітхнув.

— Якщо ти така неприступна, знай, красуне: я готовий домагатися твоєї уваги. Зроблю все можливе й неможливе! Нікуди ти від мене не дінешся і нікому іншому не дістанешся!

Він виголосив це гучне, до дрижаків, зізнання і пішов, наче нічого й не сталося.

— А куди ти? — розгублено запитала Аделіна, дивлячись у його широку спину.

Вакхал відкинув назад рубінове волосся і, не обертаючись, відповів:

— Мабуть, ризиковано залишатися в такому вигляді. Почекай мене кілька хвилин. Я одягнуся і відведу тебе до своїх покоїв.

«Скільки гордості та зухвалості! Нахабний, самовпевнений тип!» — тихо прошипіла Аделіна і скосила погляд на головні двері купальні. За масивними стулками ховалося щось незвідане.

Мабуть, у цьому світі дівчина потроху почала божеволіти, але ноги самі понесли її геть. Надія помирає останньою, а в цьому палаці мало бути хоч якесь безпечне місце! Може, якась комірчина? Та що завгодно! Головне — сховатися, щоб цей варвар її не знайшов і не потягнув до своєї спальні.

Аделіна відчинила двері й обережно вийшла в коридор. Напружено озирнулася. Куди далі?.. Довірившись шостому чуттю, вона побігла до правого крила.

Якби ж знати, що це за місце, що за дивовижна фортеця? Хоча навряд чи вона здатна так легко про все здогадатися. Це ж зовсім інший світ! Тут можливо все, будь-яка фантазія. Та все ж, попри складність, варто спробувати у всьому розібратися.

Сама будівля здавалася величною — справжній східний палац. Інтер'єр вражав своєю дорожнечею, хоча й виглядав досить суворо та стримано. Темні стіни коридору прикрашала зброя — хоч знімай і бийся. Судячи з усього, це місце було пов'язане з мистецтвом бою.

Перейшовши на спокійніший крок, Аделіна почала аналізувати слова Вакхала. Хто такі кісейші? Якщо вірити йому, це учениці, яких дуже цінують тутешні чоловіки. Але яка їхня справжня роль? І чому він вирішив, що вона одна з них?

Доля привела її до великої порожньої зали. Мабуть, усі в цьому палаці вже давно спали, окрім тих двох розбишак. Це приміщення не було схоже на бальну залу. Навпаки, воно було суворим, майже повністю кам'яним, із величезними панорамними вікнами з видом на гори й космос.

Красиво… Але мерехтливий темний бар'єр трохи заважав милуватися зірками. І навіщо він потрібен? Що там, за ним? Адже Арман так поспішав дістатися сюди до його закриття. Значить, все не просто так.

Над горами висів один із супутників цієї планети — червоний, ніби зроблений із рубіна. Дівчина довго дивилася на нього, на мить забувши, що перебуває в чужому світі. Вона спокійно стояла біля вікна, зачарована місцевою красою. Раптом уздовж космічного полотна пролетів корабель, схожий на земний літак або зореліт із фільмів.

Аделіна здивовано хмикнула. Вона не очікувала побачити тут технології. Досі вона стикалася лише з магією: дракон, що перетворюється на людину, портал, магічний бар'єр… І раптом — космічний корабель. Питань стало ще більше.

Вдосталь намилувавшись краєвидом, дівчина розслаблено відступила від вікна, але раптом вдарилася спиною об щось тверде… Вона боялася обернутися. Її долоня мимоволі торкнулася перешкоди. О боги, це було чиєсь тіло!

— Мунсін Морьо знову не встежила за своєю ученицею? — оксамитовий баритон обласкав слух, і чийсь силует навис над нею, мов хмара.

Аделіна одразу зрозуміла, що це хтось новий. Незнайомий голос і запах… Аромат храмових пахощів? Так, пахло квітами, цитрусами, миррою і трохи спиртом… Дівчина хотіла озирнутися, та тіло її заціпеніло й не слухалося, протестуючи. Виною всьому був стрес.

Позаду пролунав звук хитрої посмішки. Велика долоня з темними кігтями нахабно лягла їй на живіт. Аделіна не встигла скрикнути. До шиї доторкнулися чиїсь пальці, і її нутро пронизав дивний, паралізуючий імпульс. Вона втратила свідомість, і її тендітне тіло підхопили міцні руки загадкового незнайомця.

— Нахабне дівчисько! Я тобі покажу, як бігати до моїх учнів без мого на те дозволу!