Розділ 2.8

— Тобі варто залишити мене в спокої! — безстрашно вигукнула дівчина, і ці жорсткі слова змусили принца акхаїлів неабияк здивуватися.

Мабуть, не звик чути відмови, і не міг повірити в те, що його відшили. Обурення читалося в червоних очах.

Але відступати Вакхал не збирався, навіть попри відмову. Він нервово усміхнувся і наблизився до обличчя гості, злочинно близько. Аделіна навіть відчула, як його металевий пірсинг торкнувся її верхньої губи.

— Не буду приховувати свого бажання, я шаленію! — з вогнем в очах, вимовив іншосвітянин і різко відступив, залишаючи дівчину наодинці з пристрастю.

Аделіна була впевнена, що зараз він насильно її поцілує, але нічого такого не сталося! Вона підняла розгублений погляд і знову почервоніла.

Вакхал гордо склав руки на грудях, виструнчився, та став так, щоб діва могла оцінити його тіло. Щоб вона побачила, з яким чоловіком має шанси бути. Щоб вона нарешті усвідомила, в чиїх обіймах може зігріватися цієї ночі.

А бранка мовчки дивилася на нього і розуміла, що не може дозволити собі нічого подібного. Він для неї чужинець-незнайомець, а вона для нього... Не пара. Вакхал помилився, і навіть не розуміє наскільки. Між ними присутня велика нерівність. Як він вчинить, що скаже, коли дізнається про неї правду? Навряд чи його зацікавить земна жінка... ні, він її зруйнує.

Акхаїл напружено зітхнув і навмисно зустрівся поглядом з блакиттю її очей.

— Якщо ти така неприступна, знай, красуне, я готовий добиватися твоєї уваги. Я зроблю все можливе і неможливе! Нікуди ти від мене не дінешся, і нікому іншому не дістанешся!

Він видав таке гучне, до дрижаків, зізнання і пішов, як ні в чому не бува.

— А куди ти? — запитала розгублено потраплянка, дивлячись в його широку спину.

Вакхал відкинув назад червоне волосся і, не озираючись на дівчину, відповів спокійним тоном:

— Мабуть, занадто ризиковано залишатися в такому вигляді. Почекай мене кілька хвилин. Я одягнуся і відведу тебе в свою відпочивальню.

Скільки гордості та зухвалості! Нахабний, впевнений у собі тип!

— Та ну тебе! — тихо прошипіла Аделіна і покосилася поглядом на головні двері купальні. За масивними стулками ховалося щось незвідане. Там вона ще не була...

Мабуть, у цьому світі дівчина потроху почала сходити з глузду, але ноги самі зрушили з місця, і вона втекла, не озираючись. Адже надія помирає останньою, а тут, в цьому палаці має бути хоч якесь безпечне місце?! Може є якась підсобка? Та що завгодно! Головне сховатися, щоб цей варвар її не знайшов і не потягнув до своєї спальні!

Аделіна відчинила двері й обережно вийшла в коридор. Озирнулася з напругою. Куди далі?.. Довірилася шостому чуттю і побігла до правого крила.

Знати б ще, до повного розуміння, що це за місце таке, що за дивовижна фортеця? Хоча, навряд чи вона здатна так легко здогадатися? Адже це інший світ! Тут в силі бути, чому завгодно. Та все ж, спробувати у всьому розібратися — варто.

Сама будівля здавалася дуже величною й епічною — справжній східний палац. Інтер’єр вражав своєю дорожнечею, хоча й виглядав досить строгим та стриманим.

Темні стіни коридору прикрашала зброя, хоч знімай і бийся! Враховуючи попередні спостереження, це місце, скоріш за все, було пов’язане з мистецтвом бою.

Перейшовши вже на більш спокійний крок, Аделіна почала аналізувати сказане Вакхалом.

Хто такі кісейші? Ось у чому питання! Хоча, якщо вірити отриманій інформації, то це учениці, які цінуються тутешніми чоловіками... Тільки, яка їхня справжня роль? І чому акхаїл подумав, що вона одна з них?

Аделіна забажала вивчити цей жахливий світ. Але хотілося зробити це безпечно, не наражаючи себе на пригоди та небезпеку.

Доля привела її до великої зали. До слова порожньої. Мабуть, всі в цьому палаці вже давно спали (окрім тих двох розбишак).

Зал не був схожий на бальний, або ще щось. Навпаки, це місце було суворим, і майже повністю зроблене з каменю. А ще тут були величезні панорамні вікна з видом на гори й космос.

Красиво... Але мерехтливий темний бар’єр трохи заважав спостерігати за зірками.

Втім, це змусило Аделіну поставити собі ще одне питання — навіщо потрібен цей бар’єр? Що там, позаду нього? Адже Арман так поспішав дістатися сюди до його закриття. Значить, не все так просто...

Над горами висів один із супутників цієї планети. Червоний, зроблений ніби з рубіна. Дівчина довго на нього дивилася. Навіть забула на певний час, що знаходиться в чужому світі. Вона спокійно стояла біля вікна і, зачарована тутешньою красою, спостерігала за неквапливим буттям.

Раптом, вздовж космічного полотна пролетів корабель. Схожий на земний літак, або зореліт із фільмів.

Аделіна здивовано хмикнула. Вона не очікувала побачити технології. Адже до цього моменту тут з’являлася тільки магія... Дракон перетворювався на людину, і вона потрапила сюди через портал. Та й бар’єр був схожим на магічне дійство, а не на продукт науки... І тут несподівано, серед усієї цієї магії, з’являється космічний корабель...

Питань стало ще більше.

Вдосталь надивившись на тутешню природу, дівчина відступила від вікна, розслаблено, і нічого не підозрюючи. Але тут, за велінням долі, вона вдарилася спиною об щось тверде... Вона боялася озирнутися назад, але її долоня мимоволі дослідила перешкоду. О боги, це було чиєсь тіло!

— Мунсін Морьо знову не встежила за своєю ученицею? — оксамитовий баритон обласкав слух і чийсь силует навис над дівою, мов хмара.

Аделіна одразу зрозуміла, що це хтось новий та невідомій зустрівся їй на шляху. Незнайомий голос і запах... Аромат храмових пахощів? Так, пахло квітами, цитрусами, миррою і трохи спиртом...

Дівчина захотіла озирнутися і глянути на незнайомця, та тільки тіло заціпеніло й не слухалося. (занадто багато стресу вона сьогодні пережила).

Позаду пролунав звук хитрої усмішки.

Велика долоня з темними кігтями нахабно накрила живіт бідолашної бранки. Але скрикнути від переляку Аделіна не встигла. До її шиї доторкнулися пальцями і крізь все нутро пронеслася блискавка.