Розділ 2.6

Аделіна злилася зі стіною. Дрижаки пробігли крізь все тіло. Його пальці обпікали її шкіру полум'яними дотиками. І він так намагався заглянути їй в очі. Спіймати в них іскру. Але вона наполегливо відводила погляд, будучи нестерпно неприступною.

— Не чіпай її! — пролунав лютий голос Вакхала.

Арман озирнувся на акхаїла і спалахнув, мов смолоскип.

Вони знову зчепилися в бою. Ніхто не бажав поступатися. Напруга досягала свого піку. Закривавлені обличчя палали в люті.

Аделіна з жахом спостерігала за їхнім боєм. І все це чоловіки влаштували через неї! З глузду з'їхати можна!

Наскільки шалений цей світ!

Дівчина не могла й передбачити, чим закінчиться бійка. Який фінал? Хто переможе? Вакхал сказав, що він найсильніший воїн на цій планеті, але чому Арман досі не переможений? Невже він другий у ранзі й мало чим поступається принцу акхаїлів?..

Безумство!

Видно, що обидва воїни вже змучилися, але продовжували атакувати один одного.

Аделіна більше не могла дивитися на цю жорстокість. Вона прослизнула повз чоловіків і тихо попрямувала до виходу. До біса все! Краще ризикнути й втекти звідси, ніж продовжувати бути свідком цього божевілля.

Але піти їй не дозволили.

Арман, помітивши, що вона намагається втекти, одразу ж кинув сюрикен просто їй під ноги.

Діва завмерла. Вістря встромилося в кам'яну плитку поряд з її ступнею.

— Вирішила мене кинути?! — ображено закричав дракон.

Потраплянка стиснула губи, нервуючи. Чому це звучало так відчайдушно, наче він знає, що на нього чекає поразка?

— Ну ти догрався! — загарчав Вакхал і втиснув Армана в стіну. Під звіриний рик, зарядив кулаком у живіт, змушуючи божевільного воїна здригнутися від болю. А за цим ударом прилетів і другий, і третій, а потім і четвертий, та такий потужний, що у дракона закінчились сили навіть захищатися.

Бранка схопилася за рота. Здається, Вакхал збожеволів від люті. Вона переконалася в його словах — він справді найсильніший воїн. А безумець весь цей час боровся, навіть знаючи, що програє.

Арман підняв свій бордовий погляд і глянув дівчині прямо в очі. Бодай в останнє.

Аделіна завмерла. Він здригався, вигинався від кожного удару, але не зводив з неї повного болю й відчаю погляду.

— Досить! — в одну мить закричала вона, та так, що Вакхал одразу ж зупинився.

Темношкірий воїн здивовано озирнувся на Аделіну.

Вона сама не знала, що творить, але щось змушувало її продовжувати:

— Не треба більше! Відпусти його! — наказала вона, наче мала достатньо влади, щоб керувати самим принцом акхаїлів.

Арман не міг повірити в те, що Аделіна його помилувала. Він натхненно дивився на неї, здригався, та й забув на мить, як дихати. Збентежений до глибини проклятої душі. Це був вчинок, якого він ніяк не очікував.

Дівчина й сама не вірила.

— Милосердя за милосердя! — вигукнула вона, виправдовуючи свої дії.

— Не будь дурною! — Вакхал спробував привести її до тями, поки ще був шанс.

— Ні, він помилував мене. Не хочу бути перед ним в боргу! — твердим голосом заявила дівчина, добре розуміючи весь ризик.

Акхаїл напружено видихнув крізь ніздрі й неохоче відпустив Армана, наостанок кинувши його на підлогу.

Божевільний воїн пихнув з насмішкою і підвівся на ноги. Хитаючись, він подався в бік Аделіни.

Вакхал напружився, але Арман заперечливо похитав головою, подаючи знак, що в нього немає поганих намірів.

Аделіна завмерла. Було страшно навіть поворухнутися, коли воїн проходив повз неї.

І тут вона відчула його дотик! Він невагомо торкнувся тильною стороною долоні її тремтячої руки.

— Я повернуся за тобою... Чекай! — прошепотів, і пішов як ні в чому не бува. Але як їй тепер було на душі!..

Аделіна несміливо озирнулася на свого викрадача, а він наче відчув це, й взаємно озирнувся на неї.

Полум'яні очі зустрілися поглядом із прекрасними небесними.

Шаленство.

Дівчина намагалася триматися. Ні, вона не стане його боятися. Вона впорається зі своїми страхами й більше не дозволить, щоб її почуттями хтось грався.

Притаманний їй шарм повернувся до неї. В очах з'явилася впевненість.

Вона кинула виклик цьому безумцю. Її розгнівало те, що він ніяк не міг заспокоїтися!

Арман ледь чутно хмикнув і, не прибираючи люті з обличчя, продовжив свій нелегкий шлях.

Аделіна глибоко зітхнула. Помилувати його — було справжнім божевіллям. І вона пішла на це всупереч здоровому глузду, але в той же час за покликом... серця.

... до речі, у книги є декілька артів. Ось один із них. Дуже атмосферний (♡ - ♡) ~ тут всі залицяльники нашої Аделі.