Розділ 2.5

— Ні, Аделіно... Сподіваюся, турнір закінчиться для нас пристрасною ніччю. І я буду тебе... кохати, як справжній акхаїл. Скажи, ти ж ще несса? — запитав напівпошепки він і обійняв дівчину, міцно та полум'яно, щоб вона відчула всю його силу і бажання пізнати одне одного ближче.

Аделіна здивовано моргнула. Чомусь їй здалося, що воїн питає про невинність. Але якого біса він каже їй такі речі?!

— Вакхале, я... — вона намагалася видавити з себе хоч пару слів, але гарячі порочні обійми іншосвітянина не дозволяли зібратися з думками.

Не відчуваючи жодного опору з боку дівчини, Вакхал спробував взяти «заслужене». Він захотів накрити її солодкі губи гарячим поцілунком, але тут у кімнату, з волі Всесвіту, увірвався Арман.

Його гнівний рик заповнив собою весь простір, а очі спопелили поглядом дівчину, що так легко впала в обійми до іншого воїна.

— Аделіно! — вимовив це ім'я так, що бідолашна була готова відмовитися від нього цієї ж миті.

Вакхал переконливо поглянув на дівчину, запевняючи її, що все буде добре, і поважною ходою попрямував до Армана.

— А я на тебе чекав! — загарчав, стискаючи кулаки.

— Вакхале, вона моя! Знайди собі іншу! — спалахнув дракон, бісячись від такої нахабності.

Аделіна зблідла. Невже вони зараз почнуть битися?!

Вакхал підійшов до Армана впритул і схопив його за шию.

— Нариваєшся! — прошипів, піднімаючи кулак.

Арман окинув акхаїла зневажливим поглядом, а потім скосив очі на Аделіну.

Дівчина здригнулася. Дракон дивився на неї, як на свою власність.

— Вона моя! — повторив Арман. — Навіть не смій дивитися в бік того, що належить мені!

Вакхал стиснув пальці на його шиї так, ніби намагався вирвати горлянку.

— Вона не річ! — гаркнув і пройшовся кулаком по обличчю супротивника.

Шалений боєць хотів завдати удару у відповідь, але тут же відлетів на кілька метрів, коли Вакхал вдарив його ногою в груди.

Зігнувшись над підлогою, дракон кашлянув кров'ю. Розпатлане волосся закрило його сповнені люті очі. Він відсунув маску і виплюнув кров на кам'яну підлогу.

Вакхал переможно склав руки на грудях і посміхнувся:

— Вперше в житті я тебе розумію, шакадаре! Воістину! Аделіна неймовірно красива кісейша!

Арман неспішно піднявся на ноги.

— Вона піде зі мною! — заявив, повільно приходячи до тями. — Вона мені потрібна! Досить відбирати в мене останнє!

— Ти сам себе знищуєш! — з усвідомленням вимовив Вакхал.

Аделіна чомусь здригнулася, почувши цю фразу. Так, Арман справжній безумець, але чому він такий?..

Напруга зростала.

Дракон загарчав і накинувся на принца акхаїлів.

Вакхал схрестив перед собою руки, захищаючись від атаки. Але його кисті прийняли на себе доволі таки не слабкий удар ногою. Арману просто знесло дах. Він повторив цю атаку кілька разів. Сам уже ризикував переламати собі кістки, завдаючи ударів з такою силою.

В одну мить, Вакхалу набридло захищатися, і він відкрив груди для атаки. Арман знову замахнувся на нього ногою, але вдарити не встиг. Темношкірий схопив його за стопу й різко розвернувся торсом вправо. Потягнув нападника за собою, змушуючи його втратити баланс. Арман не втримався і гепнувся на підлогу. Відразу ж отримав потужного стусана по ребрах і скривився від болю.

Вакхал накинувся на нього зверху і вдавив його голову в кам'яну плитку.

— Здавайся, поки я ще готовий тебе помилувати!

— Гори в пеклі! — заричав дракон, і скинувши з себе супротивника, побіг до басейну. Швидко зачерпнув цілющої води й змочив рани. Але темношкірий воїн тут же схопив його за волосся і потягнув назад на «поле битви».

Арман вчепився в руку супротивника і подряпав її кігтями до крові.

Та акхаїл тримався. Кинув дракона на підлогу й замахнувся на нього ногою.

Але Каардан швидко зреагував, відштовхнувся від підлоги, підняв ноги вгору, і з усієї сили вдарив ними Вакхала в груди. Той похитнувся, втрачаючи стійкість.

Арман піднявся і важко зітхнув. Такий удар коштував йому сил, але зате акхаїл трохи послабив запал. Швидко зібравшись з духом, він продовжив атакувати супротивника потужними ударами кулаком по щелепі. А потім нещадно збив його з ніг.

Поки Вакхал валявся на підлозі, Арман, у вирі цього шаленства, кинув дикий погляд на Аделіну.

Дівчина притиснулася спиною до стіни. Затихла, завмерла, скам'яніла, захотіла зникнути, крізь землю провалитися.

А воїн стиснув кулаки і рушив до неї.

— Я не віддам тебе! — сказав він з такою впевненістю, ніби сам всесвіт дозволив йому привласнити цю дівчину.

— Я не піду з тобою! — обурено закричала Аделіна, але тут же замовкла, коли він зробив різкий випад, й затиснув її тендітне тіло між собою і стіною.

Дівчина вимушено відчула напругу чоловіка, і кожен рельєф його м'язистого торса.

— Не для того я залишив тебе в живих, щоб тебе забрав хтось інший! — Арман потягнувся рукою до її обличчя і доторкнувся великим пальцем до тремтячих губ. — Я усвідомив, що ти можеш бути дуже корисною, Аделіно, ми здатні стати союзниками... — заявив він, раптово.