Розділ 2.3

Дівчина здивовано кліпнула. Неперевершена? Несподіване й дивне запитання. А як він дивиться на неї зараз — ніби чекає на відповідь, що зможе його вразити.

І тут її терпіння увірвалося. Досить грати роль жертви. Якщо вже її затягли до цього божевільного світу й шляху назад немає, вона адаптується і гратиме за місцевими правилами.

Відчуваючи смак азарту, Аделіна хмикнула й загадково опустила погляд.

Чоловік напружився, але не підганяв.

Дівчина окинула поглядом своє тіло. Рани справді загоїлися. Навіть сліду від саден не лишилося, і біль зник. Вода й справді була цілющою. На її обличчі з'явилася усмішка, а блакитні очі кинули на воїна грайливий погляд.

— Хочеш, дещо покажу? — кокетливо запитала вона. І у цій воді, мокра і з розпатланим волоссям, вона була схожа на сирену.

— Це буде щось прекрасне? — не менш грайливо поцікавився чоловік.

Дівчина всміхнулася. Такого грізного воїна цікавить краса?

— Цілком, — багатообіцяюче відповіла вона.

Воїн сперся ліктем на коліно, підпер голову кулаком і звузив очі, мов хижак.

— Ну ж бо, чарівна незнайомко...

Його голос трохи охрип.

Аделіна підпливла до краю басейну і вперлася долонями в кам'яну плитку. Очі кинули виклик, а тіло повільно піднялося з води. Стрункі ноги зметнулися вгору, мокре волосся розсипалося по підлозі, а тісна сукня лише підкреслювала кожен вигин.

Чоловік ледь не захлинувся напоєм. Його серце, безперечно, забилося частіше.

Аделіна, постоявши на руках, граціозно нахилила торс і спокусливо вигнулася. Потім повільно почала опускатися. Коли її ступні торкнулися підлоги, вона плавно змінила положення тіла й опустилася на коліна. Зачаровано спостерігаючи за нею, чоловік здригнувся, коли вона, вигнувшись, легким рухом руки торкнулася поверхні води.

Поглянувши на химерно розписану стелю, Аделіна важко видихнула і з величчю в голосі промовила:

— Я в багатьох речах неперевершена!

— Ноги... Красиві... — ледве вимовив воїн, сп'янілий від її гнучкості та краси.

Дівчина підвелася і з шармом відкинула назад світлі пасма. Її пухкі губи ледь помітно всміхнулися, а очі спокусливо дивилися з-під лоба. За тендітною натурою ховалася справжня спокусниця.

— Я циркачка! — з гордістю заявила Аделіна і зробила фінальний уклін.

Елегантні, відточені рухи. Краса... Захоплююче видовище для вразливого інопланетного чоловіка.

— Не знаю, що це означає, але мені це, чорт забирай, до вподоби!

Його голос був сповнений задоволення.

Аделіна в своєму марнославстві й забула, що перебуває на іншій планеті, де, напевно, немає цирків. Але, здається, воїна мало хвилювало невідоме слово. Його захоплений погляд говорив сам за себе, що оцінював він зовсім інші речі.

— Тобі сподобалося? — блиснула очима стерво, щоб збентежити його ще більше.

Варвар, хижацьким кроком, підійшов до неї впритул.

— Готовий дивитися на цю красу щодня... — прошепотів він, обдаровуючи її приголомшливою усмішкою.

— Дякую, — скромно відповіла Аделіна, не відводячи погляду від його полум'яних очей.

— Ніколи раніше тебе не бачив. Ти, мабуть, нова учениця Мунсін Морьо, — здивовано припустив воїн, вивчаючи її поглядом. Кожну рису її образу.

Дівчина промовчала. Якби ж вона розуміла, про що він говорить.

...

якщо вам подобається історія, то порадуйте автора вподобайкою! Дуже дякую вам за інтерес до книги, любі читачі ❤️