Розділ 2.2

Та чи може вона розповісти йому правду? Адже він теж іншосвітянин, незнайомець, який взагалі може виявитися набагато небезпечнішим за Армана!
Та він не зводив з неї очей, вимагаючи відповіді. Жорсткий характер, нічого не скажеш. Коїть справжній моральний тиск. Аделіні стало ніяково. Хоч чужинець і хотів їй допомогти, але мимоволі заганяв її в кут, не дозволяючи самій зробити вибір, і промовчати.
— Т-так, це скоїв Арман, але так вийшло… — несміливо проронила дівчина, відводячи погляд убік.
Незнайомець був не задоволений її відповіддю.
— Будь сміливішою! — сказав він, не відступаючи.
Аделіна промовчала. Розповісти все — видати і своє земне походження. А хто зна, чим це для неї може обернутися? Тому, вона продовжила вперто мовчати і дратувати темношкірого чужинця.
— Тоді мені краще піти, — похмуро видав він і зрушив з місця, не бажаючи більше допитувати дівчину.
Аделіна зблідла. Страх охопив її серце. Ні, вона не хоче залишатися одна. Раптом Арман знайде її тут і?..
— Ні, не йди, будь ласка! — вчепилася вона незнайомцю в руку, намагаючись його зупинити.
Темношкірий красень скептично підняв брову, все ще сподіваючись почути від неї довгу історію, а не таку невиразну відповідь.
Аделіна поникла. Вона боялася зізнатися, що її викрали, що вона людина, і вперше опинилася в цьому світі.
Чоловік несхвально похитав головою. Він помітив хвилювання дівчини і трохи поміркувавши, вирішив підійти до неї, так сказати, «з іншого боку».
Він узяв Аделіну за руку, ніжно накрив її долоню своєю.
— Думаєш, я не помітив, хто ти така? — запитав крізь посмішку.
Аделіна здригнулася всім нутром. Невже він здогадався, що вона людина?!
Чоловік різко наблизився до її обличчя.
— Ти кісейша! — захопився він. — Твої очі такі блакитні, як небеса далеких планет!
— Хто? Я не… — хотіла заперечити дівчина, але вчасно замовкла.
Іншосвітянин відвів гнівний погляд.
— Арман настільки став покидьком, що дозволив собі викрасти одну з наречених? Ненавиджу його! — гаркнув він, хмурячись, і лякаючи дівчину своєю істинною сутністю.

Як багато люті насправді ховалося в очах цього воїна.
Аделіна мовчала, поки він випікав поглядом двері, з яких вона й увірвалася до цієї кімнати.
Вже зовсім нічого не розуміючи, дівчина намагалася бути непомітною в цьому згубному світі, і вичікувати моменту, коли вона зможе втекти від цих диких чоловіків, та знайти когось такого, хто справді буде здатен їй допомогти.
Незнайомець видихнув через ніздрі та спробував заспокоїтися. Все ж таки у своїх руках він тримав тендітну долоню діви. Не хотілося ненароком зробити їй боляче, через сплеск агресії.
— Тобі страшно? — уже спокійнішим тоном запитав він, скоса поглядаючи на свою сором'язливу гостю.
— Дуже, — розгублено проронила Аделіна. Перед очима знову промайнули всі події сьогоднішнього зловісного дня.
Незнайомець миттю подобрішав і нахабно погладив дівчину по щоці тильною стороною долоні.
— Я тебе не залишу. Не бійся! Можеш розслабитися, бо напружилася як кошиса! — емоційно видав він, граючи з пасмом її світлого волосся.
Дівчина затамувала подих. О боже, навіщо він це робить?
— А... Чому ти?.. — запинаючись, вона спробувала спитати у чужинця про його наміри, але в неї нічого не вийшло. Вона злякалася, бо він занадто захопився, і заправив пасмо волосся їй за вухо, на якому мимоволі затримав погляд.
Аделіна зрозуміла, у чому річ. Він звернув увагу на її круглі вушка!
Чоловік хмикнув, але не став допитувати дівчину про це, бо надав перевагу іншому підходу.
— Ти хотіла спитати, чому я готовий за тебе заступитися? — протяжно мовив він і навмисне зустрівся з її блакитним поглядом.
— Так! — різко струснула головою потраплянка, змушуючи світлі пасма закрити її почервоніле обличчя.
— Мене так виховали. Ви, кісейші, звичайно сильні дівчата, справжні войовниці, але ми, чоловіки, сильніші. І якщо один із нас кривдить діву — інший зобов'язаний її захистити! — пояснив воїн, продовжуючи чіпати дівчину за волосся.
Аделіна важко зітхнула. Який шляхетний лицар, аж страшно!
— Зрозуміло... Але це ж не просто так... — підозріло зиркнула вона, не до кінця вірячи в добрі наміри темношкірого чужинця.
А він усміхнувся на ці слова й нахабно підняв її на руки.
— Що ти?! — спалахнула Аделіна, мов багаття, і вдарила чоловіка забитим коліном у бік. Скривилася від болю сильніше, ніж він, і роздратовано пихнула, намагаючись вирватися.
Але хіба вона могла протистояти цьому гіганту? Він навіть не похитнувся від її обурень, у вигляді ударів кулаками в груди, та биття ногами.
А коли вона насильно нахилила його голову вбік, ударивши долонею по масивній щелепі, він лише усміхнувся, отримуючи задоволення від цих невинних дій.
— Та відпусти мене! — продовжувала вирувати Аделіна, поки іномирянин ніс її до сусідньої кімнати.
— Не бійся, я просто хочу, щоб ти хоч трохи розслабилася. Підем в купальню. Там ми залікуємо твої забої і трохи поговоримо... Про цікавіші речі. Розкажеш мені про свої успіхи. Впевнений, ти талановита учениця!
Його слова мало заспокоїли дівчину. Вона продовжувала чинити опір й роздратовано ричати. Дійшло до того, що вона не втрималася, і вкусила чоловіка за плече. Він цього звичайно ж не очікував, але стерпів, і продовжив шлях до великого кам'яного басейну, в якому, судячи з кількості пари навколо, була гаряча вода.
Аделіна розійшлася не на жарт. Як же її бісять місцеві шалені чоловіки! Передчуваючи дуже цікавий розвиток подій, вона вирішила скористатися останнім шансом на втечу.
— Якщо ти мене зараз не відпустиш, то... — вирішила погрожувати вона, але темношкірий красень відразу ж її перебив.
— Будь ласка, — мовив спокійним тоном він, і випустив її із рук.
Аделіна з ляскотом упала в воду.
— А?! — здивовано вигукнула вона, борсаючись.
Чоловік глянув на неї зверху вниз.
— Це зцілююча вода. Ми тут завжди після бою відпочиваємо, щоб відновитись, — пояснив він і гордо склав руки на грудях.
Аделіна напружилася. Занадто владним він був у цей момент. Від дурних думок вона почервоніла сильніше, ніж від теплої води. Щоки її просто горіли. Прокляття, та ця мить воістину лякала. Діва боялася, що воїн забажає приєднатися до неї і їх знайомство переросте в щось «погане».