Розділ 2.1 Шалений боєць

Видовище по ту сторону дверей було неймовірним і воістину жорстоким.

Аделіна вчасно встигла накрити рота долонею, і стримати крик. Те, що відбувалося в коридорі змусило її здригнутися всім нутром, але закричати від переляку вона не могла собі дозволити. Інакше її помітять… Помітять солдати та її викрадач!
Вона увірвалася в самий розпал бою. І побачила істинне обличчя цього небезпечного світу.

Арман був страшним, божевільним воїном. Те, як він бився й відбивав кожну атаку — вражало, та змушувало втрачати себе у вирі його майстерної люті.

П'ятеро солдатів не могли з ним впоратися. Він кидався на них, неначе звір, і тайфуном зносив з ніг, не залишаючи їм й єдиного шансу.

Дикий, шалений безумець.

Один із солдатів поклав собі за мету вибити меч із рук Каардана і, скинувши з плечей червоного плаща, зібрався з духом, як справжній воїн, та приготувався до атаки. Він повинен був помститися за товаришів, що лежали на холодній підлозі непритомні, а можливо і вбиті...
Арман був готовий до нападу. Червоні очі палали таким вогнем, що одного лишень їх погляду було достатньо, щоб злякати супротивника, і змусити його відмовитися від бою.
Але страж вирішив йти до кінця і замахнувся мечем. Всю силу він направив на те, щоб обеззброїти шаленого воїна, і дати можливість іншому солдатові напасти з тилу.
Пролунав дзвін, з лез посипалися іскри. Солдат відступив, зціпивши зуби. Арман витримав цю атаку. Але те, що сталося далі — шокувало і вартових, і Аделіну.
— Хочете подивитися на мене у рукопашному бою? — спитав з глузуванням Каардан і сам відкинув клинка убік, лише дзвін металу по каменю роздався. — Ну, тримайтеся!
Страж і не думав, що Арман захоче здолати його голими руками. Та ось він уже вчепився долонею в його меч, і вперто вириває зброю із рук. По лезу тече потік крові, але дикого воїна це зовсім не бентежить.
Солдат скривився від болю. Арман ударив його кулаком у живіт, а потім дав з ноги по щелепі, змушуючи знепритомніти і тяжко впасти на підлогу.
Аделіна, спостерігаючи таке видовище, навіть забула, що знаходиться прямо на полі бою! Цей чоловік вразив її своїми вміннями та безумством. Але це був лише початок...
Арман позбувся ворожого клинка, і озирнувся на підкріплення, що складалося з трьох вартових. Він грайливо поманив їх пальцем до себе, закликаючи битися з ним, беззбройним.
Вартові, розлючені безладом на їх варті, без роздумів накинулися на воїна.
Аделіна завмерла всім нутром, коли вони повалили його на підлогу. Невже все-таки здолають?!
Але лиходій швидко змінив своє становище. Його натреноване тіло було настільки сильним, що він зміг позбавитися вантажу одним лише ривком. Скинувши з себе солдатів, Арман схопив за одяг одного із них, і разом з ним припав до підлоги. Придавивши супротивника своїм тілом, він стиснув долоню в кулак і, з повним гніву поглядом, наніс удар по обличчю. Вартовому не залишилося нічого, окрім як терпіти побої та захлинатися кров'ю.
Аделіна була в шоці. Яка жорстокість! Хоча, чому вона так здивувалася? Хіба не цей монстр викрав її, затягнув до такого небезпечного світу і прирік на страждання?
Ошелешена  боєм, вона б і надалі продовжувала безпечно спостерігати за Арманом, та тут, раптом, чиясь рука торкнулася її плеча. Дівчина захотіла скрикнути від переляку, але її уста миттю накрили великою долонею.
— Тихо вшиваємося звідси... — пролунав грубий шепіт прямо їй на вухо.
І вже за мить, її тіло насильно потягли назад до купальні.
Аделіна не стала чинити опір. Дякувати богам, хтось готовий забрати її звідси. Сама вона через шок не змогла б зробити і кроку!
Налякана, схвильована, вона побачила сьогодні пекло, і вже не мала сил навіть дихати. Їй хотілося сховатися від цього світу. Втекти якнайдалі, покинути це місце, або хоча б закричати від душевного болю!
Та замість цього вона опинилася в обіймах того самого темношкірого красеня.
Він дбайливо тримав її за талію і проводив до дверей купальні.
— Краще перечекати цю бійню тут! — мовив він і завів її в кімнату.
Аделіна ледве отямилася. Та й це не до кінця. Руки й коліна трусилися. Тремтіла вона, мов осінній лист.
Незнайомець же затулив собою двері, наче боявся, що діва знову втече, і поважно склавши руки на грудях, сказав серйозним тоном:
— Твоя сукня порвана, на тілі садна... Розкажеш мені, що сталося?
— Що?.. — тихо проронила Аделіна. Невже цей іншосвітянин хвилюється за неї, незнайомку?
Чоловік насупився і зробив крок уперед, нахабно скорочуючи, витриману дівчиною, дистанцію.
— Не бійся, та розкажи все як є! Якщо це з тобою зробив Арман, то я прикрашу його морду ще кількома шрамами! — прогарчав він, і вперся в Аделіну допитливим поглядом, не залишаючи їй жодного шансу втекти від відповіді.