Розділ 1.6

Дівчина втратила дар мови. Вона намагалася вимовити хоч слово, але не вдалося видати і єдиного звуку. І вона відповіла йому сльозами.
Чоловік затримав погляд на її блискучих, струмком біжучих по щоках, сльозах, і ледь чутно хмикнув.
— А чому плачеш, дівчисько? Сама у всьому винна... — з якимось жалем видав він, повільно спускаючи долоню нижче, й невагомо торкаючись її виразних, гарних ключиць, що звабливо визирали з-під тканини порваної сукні.
Аделіна шморгнула носом, і, схлипуючи, спробувала розпитати іншосвітянина про те, що відбувається.
— Де я? — промовила вона тихо, боячись навіть поворухнутися. Його долоня все ще вивчала її тендітне тіло. Він дозволяв собі оцінювати її як річ, оглядати з усіх боків, торкатися волосся, обличчя, шиї...
— Там, де ти ніхто... — відповів він серйозним голосом. — Ти найнижча раса, нікчема рабиня і не більше.
Кожне його слово лякало її до тремтіння. Що? Нижча раса?
Аделіна навмисне зустрілася з його поглядом, і самими очима запитала: "Чи правда те, що ти щойно мені повідав?"
Чоловік закинув голову назад, і вдивився в небеса. Його дикі, палкі очі з захватом розглядали далекі зорі.
— Це ієрархічна система. І люди тут найслабші. А ось ми...
— Поверни мене додому! — раптом закричала Аделіна голосом, сповненим істерики.
Іншосвітянин неквапом озирнувся. Темний бар'єр раз по раз переливався магією, нагадуючи про своє існування.
— Не можу, — сухо мовив чоловік, — за моєю спиною бар'єр. Якщо я перетну його — на мене одразу ж нападуть. Ти навіть не уявляєш, у який небезпечний світ потрапила через свою дурість!
— Що зі мною буде? — зважилася дівчина на ще одне запитання, хоча відчувала, як терпіння дракона закінчується, і його кігті все дужче дряпають її шкіру.
— Навіть не знаю, — протяжно вимовив Арман, і знову перевів погляд на дівчину, — я хотів тебе вбити, але... Ти могла б згодитися за рабиню. Гарну рабиню...
Останні два слова він промовив пошепки, і з певним задоволенням.
— Ти можеш підкоритися мені тут і зараз, і я спробую подбати про твою долю, крихітко!
Його слова були такими грубими. Принизливими. Він поводився до нудоти нахабно й жорстоко.

— Що? — насупилась Аделіна, не вірячи власним вухам.
— Одна ніч — і ти отримаєш квиток у найкращий... Будинок куртизанок столиці... — кинув він їй в обличчя ці бридкі слова, що пробудили в ній невимовне обурення, й ненависть до нього.
— Краще б я не розуміла тебе й надалі! Не можу це слухати! Замовкни! — з огидою зашипіла вона, і відсахнулася, не дозволяючи йому більше торкатися її тіла.
Арман скептично підняв брову.
— Ось як? — на цьому питанні його голос осів, а червоні очі сповнилися гнівом. Напевно, відмова цієї діви зачепила його горду, високу душу.
Аделіна трималася стійко. Нехай вона перед ним на колінах, безпорадна, беззахисна. Але гордість у неї все ж є. І вона за свою честь готова боротися!
Важко було перебувати у нього в полоні. Але ще важче було не помічати його інтересу. Він наче чекав, що вона передумає. Здасться... Покірно схилить голову...
Але тендітна дівчина із людської раси виявилася сміливою, й продовжила мовчати, не бажаючи змінювати свого рішення.
— Добре, — кивнув чоловік, готуючи у відповідь на її мовчанку, щось дуже грубе та жорстоке. — Тоді подібна пропозиція більше ніколи не прозвучить! Але розуміти мову, на жаль, ти не перестанеш. Пройшовши крізь великий портал системи Абрраріон, ти прийняла закон і мову цього світу. Рафтар арарк! Мене ти й досі не розумієш. І ніколи не зрозумієш! Твоя доля нікчемна, мені тебе шкода. На Землі ти могла б стати жаданою! Ну, а тут ніхто не буде з тобою церемонитися, — розповів він про жалюгідну роль людини в цьому дикому, небезпечному світі.
І сказаного ним було достатньо, щоб дівчина зблідла, і кинулася тікати.