Розділ 1.3

— Куди ти мене несеш? — тремтячим голосом запитала вона, несміливо вдивляючись у далечінь, де височів червоний гірський хребет, над яким застигли три місяці.

Дракон проігнорував її запитання, лише вишкірив ікла й продовжив свій вогняний політ.

— Армане, куди ти?.. — спробувала повторити вона, але він миттєво обірвав її гнівним риком.

— Мовчати! — прогримів він, вивергнувши в небо струмінь полум'я.

Дівчина замовкла. Проковтнула слова й завмерла. Їй лишалося тільки чекати... Чекати на свою долю і на те, що вчинить з нею це прокляте чудовисько.

Гірський хребет складався з десятків скель, на вершинах яких уже виднілися палаци. Під зоряним небом сяяли дахи величного, загадкового міста. Аделіна вражено видихнула. Вона не очікувала побачити тут щось грандіозне, окрім диких скель.

Серед усіх споруд найдужче виділявся чорний багатоповерховий палац із надзвичайно високими колонами та кількома терасами вражаючих розмірів. Саме до нього й прямував Арман. Та раптом у просторі знову пролунав дзвін, і темний мерехтливий бар'єр почав огортати територію палацу.

Дракон загарчав і прискорився, дивом встигнувши пролетіти крізь завісу за мить до того, як вона зімкнулася.

Із завмиранням серця Аделіна спостерігала за всім, що відбувалося. Невже це реальність? А може, просто сон?..

Зробивши декілька кіл над палацом, дракон стрімко знизився над однією з терас і, на жах дівчини, просто розтиснув лапи. Аделіна скрикнула, падаючи у прірву. За ті кілька секунд, що вона летіла вниз, усе життя промайнуло перед очима. Невже він таки вирішив її вбити?!

Але падіння раптово сповільнилося. Її тіло обхопили сильні, але вже... людські руки. Хтось обережно перевернув її горілиць.

Тепер вона бачила перед собою зорі, але серед космічної краси вже не було дракона. Через мить її плече м'яко торкнулося кам'яної плитки, а за спиною пролунав глухий рев, сповнений болю.

Тремтячи, дівчина озирнулася на того, хто врятував її в цю жорстоку мить.

Це був чоловік...