Розділ 1.3

— Куди ти мене несеш? — запитала тремтячим голосом Аделіна, несміливо вдивляючись у далечінь, де височів червоний гірський хребет, з трьома супутниками над ним.

Дракон проігнорував її запитання. Тільки вишкірив ікла, і продовжив вогняний політ.
— Армане, куди ти?.. — дівчина спробувала повторити своє запитання, але дракон одразу ж перебив її гнівним риком.
— Мовчати! — закричав він, і виверг полум'я.
Дівчина замовкла. Проковтнула слова й завмерла.
Їй залишилося тільки чекати... Чекати на свою долю, й дії цього проклятого чудовиська.

Гірський хребет складався з десятків скелястих гір, на вершинах яких уже виднілися палаци! Під зоряним небом засяяли дахи бездоганного загадкового міста.
Аделіна щиро здивувалася. Вона не очікувала побачити серед цих гір такі величні споруди.
Серед усіх палаців найсильніше виділявся чорний, багатоповерховий, з надзвичайно високими колонами та кількома терасами вражаючих розмірів.
До нього й попрямував Арман, коли в просторі знову пролунав дзвін, і темний магічний бар'єр почав обволікати територію цього палацу.
Дракон загарчав і прискорився. Дивом встиг пролетіти до того, як бар'єр зімкнувся.
Аделіна з завмиранням серця спостерігала за всім, що відбувалося довкола. Неможливо було повірити своїм очам. Не було довіри й до свідомості. Бо раптом це все лише сон?

Зробивши декілька кругів над палацом, дракон майнув вниз до однієї із терас.
Дівчина скрикнула, коли монстр випустив її із лап.
Вона летіла вниз, і за ці кілька хвилин все життя встигло промайнути перед блакитними очима. Невже дракон все ж таки вирішив її вбити?!
Але тут вона відчула, як міцні людські руки обхопили її тіло, і змінили його положення.
Тепер вона бачила перед собою зірки. Але серед цієї космічної краси не було дракона!
Не одразу вона зрозуміла, в чому справа.
І вже через мить її плече торкнулося твердої кам'яної плитки, а позаду — пролунав рев.
Дівчина, тремтячи, озирнулася на того, хто обіймав її в цю жорстоку, страшну мить.
Й то був чоловік...