Розділ 1.2

— Ні, будь ласка! — скрикнула вона й упала на коліна, благаючи страшного звіра про пощаду. Її блакитні очі наповнилися слізьми.

Дракон затамував подих. Він повільно опустив голову, щоб знову зазирнути їй у вічі, — і завмер. У їхній блакитній глибині плескався такий відчай... Безпорадна людина. Істота з невинним, мов у ангела, обличчям, спотвореним слізьми.

— Прошу, не вбивай мене... — простогнала вона, і її голос змусив дракона приборкати полум'я, що вже зароджувалося в його нутрі.

Грізний монстр завагався. Він не міг наважитися, не міг зробити вибір. Убити її чи залишити живою?..

Раптом простір пронизав дивний дзвін. Ящір люто загарчав крізь зуби.

Аделіна не розуміла, що відбувається ні з ним, ні довкола. Свідомість затягував туман, а перед очима мерехтіли сотні зірок. Серце калатало так шалено, що, здавалося, от-от вирветься з грудей. Страх руйнував її розум, а настирливий дзвін нищив останні крихти спокою.

Дракон наблизився і підхопив ослабле тіло. Від раптового дотику вона ледь не знепритомніла, але він не дозволив, змусивши її отямитися владним наказом, що безпощадно пронизав її майже зруйновану свідомость:

— Ти. Підеш. Зі мною!

Його слова сягнули самого серця. Він заговорив зрозумілою їй мовою. Та краще б він і далі гарчав на невідомій. Бо коли вона усвідомила сенс його слів — стало ще страшніше.

У неї не лишилося сил на опір. Вона скорилася, дозволяючи йому знову підхопити себе й нести, куди він забажає.

— Ім'я?! — раптом наказовим тоном запитав дракон.

— А-Аделіна... — затинаючись, відповіла дівчина.

— Моє — Арман, — насилу вимовив ящір, гнівно змахнув крилами й здійняв довкола вогняний вихор.

Аделіна притиснулася до його лускатої лапи, боячись навіть поворухнутися. Навіщо вона йому?