Розділ 1.3

Мить, друга — і почалася бійня.

Аделіна притиснулася до шакадара з такою силою, ніби боялася, що він зараз випустить її з обіймів. Очі самі заплющилися, щоб не бачити того, що відбувається довкола.

З-за спини долинав крик монстрів, що помирали, і в просторі розпливався темний туман, який виходив з їхніх порубаних тіл. Але Арман ричав ще голосніше, як справжній дракон. Настільки гучно, що барабанні перетинки ледь не луснули.

— Від-дай! Від-дай її н-нам! — за мить до смерті прошипів кластер і потягнувся до Аделіни довгою кістлявою рукою. Але Каардан тут же відрубав її до біса, а потім встромив клинок прямо монстру в голову.

Аделіна з переляком обійняла воїна і завмерла. Вона зрозуміла, що на неї полюють. Вона потрібна кластерам і самому Загарбнику. Але навіщо?..

Арман розправився ще з двома посіпаками і закричав з обуренням у хрипкому голосі:

— Так і знав, що Загарбник зверне на тебе увагу!

Аделіна хотіла розплакатися, але стрималася. Сльози нічого не вирішать. Тремтячи, вона озирнулася на ворогів. Їх ставало все більше. Вони затулили собою небо. А Арман захищав її, як і обіцяв. Він і не думав здаватися, навіть попри те, що з кожною миттю на його тілі з'являлося все більше ран.

Руки діви були в багряній драконячій крові, і це розбивало їй серце. Хіба вона настільки слабка, що мовчки спостерігатиме, як її воїна вбивають? Ні. Далі так тривати не могло.

— Я теж повинна битися! Інакше ми їх не переможемо! — раптом вигукнула Аделіна. Якщо Арман програє, її точно викрадуть кластери, тож втрачати їй нічого.

На ходу ухвалюючи рішення, дівчина без дозволу позичила у воїна зброю — сюрикени та кинджал. А потім міцно обхопила ногами його торс і, нахилившись назад, вирвалася з обіймів. Арман запитально поглянув на неї, потягнувся рукою, але вона його зупинила і різко повисла вниз головою.

— Так у тебе будуть вільні обидві руки! — квапливо пояснила вона, прицілилася і кинула сюрикен у кластера так, що вістря вп'ялося прямо йому в трубки. Нехай задихається, клята тварюка!

Арман хмикнув. Каїрі вражала його своєю силою та хоробрістю.

Вона трималася за нього, мов за партнера в цирковому номері. Та це явище було не тільки ефектним, а ще й смертельно небезпечним. Кількох кластерів їй вдалося вбити в першу ж хвилину. Цирк з каскадерством багато чому її навчив.

Арман став впевненішим, коли в нього звільнилися обидві руки. Він уже міг дозволити собі озброїтися двома клинками й вбивати значно більше ворогів. Хоча й розумів, що Аделіна перебуває в досить небезпечному положенні, і йому все ще варто бути обережним в своєму гніві.

Бій тривав. Але кластерів не меншало. З кожною хвилиною прибували нові. Каардан вибивався із сил. Він перебив майже сотню монстрів. Куди вже більше?

— От якби я знову зміг закликати вогонь! — проричав він.

Темний дим заповнив простір. Пахло тліном і нестерпним жахом. Десь удалині знов лунали вибухи.

— Зброя майже скінчилася, — просичала Аделіна, тримаючи кинджал у стиснутих зубах. Як справжня циркачка, вона змінила положення тіла. Спустилася і вхопилася обома руками за ступні Армана.

Кластери, помітивши, що позиція ослабла, знову напали. Шакадар подумки проклинав і Загарбника, і його поплічників.

Аделіна розуміла, що це кінець. Вдалині з'явився ще один корабель. Смерть дихала в потилицю. І зараз довелося встромити кинджал в чергового монстра. Але вона розуміла, що довго так не витримає — руки вже страшенно боліли.

Потрібно було щось робити. Терміново.

І розум нашіптував, що треба падати. Діва намагалася позбутися цих нав'язливих думок, але проти внутрішнього голосу не підеш. А він усе шепотів: «Ти інша. Ти не людина. Линь у небесах!».

Вона ніяковіла і продовжувала боротися з цими голосами, але їх ставало все більше. Жіночі, чоловічі, дитячі, вони шепотіли, вигукували і навіть кричали: «Твої землі... Знайди свою корону... Крила із золота... Зоря твоя. Ми — предки... Фріл!»

Останнє слово змусило здригнутися всю душу.

Дівчина різко струснула головою. Ні. Досить.

— Аделіно, — пролунав голос згори, і до неї простягнулася закривавлена рука.

Арман бачив, як складно його коханій. Він хотів повернути її в обійми, але сталося страшне — кластер вистрілив із променевої зброї, і світловий снаряд синього кольору влучив йому в спину.

Шакадар закричав від пекельного болю.

Аделіна відчула, як ослабла його хватка, і зрозуміла, що це справді кінець.

Вона заплющила очі й прийняла свою долю. Зірвалася і полетіла назустріч землі.

Арман завмер. Серце його зупинилося, і відчайдушний крик вирвався з грудей. Він прокричав ім'я коханої діви й з жахом поглянув униз. Він бачив падаюче тіло білявої іншосвітянки. Найстрашніше видовище в його житті... Але ця мить так нагадувала ту, коли він, дракон, зловив її своїми могутніми лапами й поніс від порталу до багряних гір.

Друзі, не забувайте додавати книгу до бібліотеки! І ставити оцінки, і вподобайки, і підписатися на сторінку автора не забудьте! Дякую вам (˶ᵔ ᵕ ᵔ˶) ❤️