7

Фелікс пішов спати, але Дену все ніяк не міг  стулити очі. Він наповнив склянку контрабандним віскі і влаштувався в кріслі. Ледь прикрив очі і посміхнувся: яке ж кумедне дівчисько на них звалилося.  Він навіть не пам’ятав,  коли останній раз так лютував і, водночас, розважався. Ранні зв'язки у світі Дволиких зовсім не заборонялися, але йому якось стало спокійніше від того, що дівчина виявилася не малоліткою. Вона просто дрібна і худорлява, і саме це спочатку ввело його в оману. І ще його гріла думка, що хоч би що там не вигадали собі батьки, вона аж ніяк не могла бути його донькою. Двадцять років тому він був по вуха закоханий і довгих три роки крутив роман із жінкою, набагато старшою за нього за віком. Їй врешті решт вистачило мудрості відпустити юного коханця і вони навіть зуміли залишитися друзями. Про те ж, щоб зраджувати своїй подрузі, у нього в той час навіть і в думках не було.

Тож якщо десь у глибині душі в нього й були якісь сумніви, то зараз вони просто розсіялися. Валерія аж  ніяк не була ані його дочкою,  ані його родичкою.  Розповідати батькам про свої любовні пригоди в юні роки він не збирався, отже, потрібно буде знайти інші докази того, що дівчина зовсім не їх онука. А поки він шукатиме ці самі докази, у нього буде час насолодитися товариством цієї кішечки.

- Вірніше, жар-пташки, - виправив сам себе Ден.

Він совався, влаштовуючись зручніше. Коли згадав, як вона виляла задом, намагаючись протиснутися за диван, його чресла миттєво збудилися. А до речі, що вона там забула?

Чоловік поклав спорожнілу склянку на столик, підійшов до дивана й одним рухом відсунув його. Нічого особливого. От тільки... Чи не та це мітла, про яку вона говорила? І чи не її намагалася дістати?

Ден узяв у руки вельми непримітний віник. Віник, як віник. Але ось що дивно - кінчики пальців тієї руки, що тримала за держак, стали дивно поколювати. Так он воно, в чому справа! Це, вочевидь, якийсь артефакт. Ден загорнув свою знахідку в покривало, зірване з дивана. Завтра ж він заїде до знайомого артефактора і дізнається про цей предмет якнайбільше.

Уже збираючись покинути вітальню, він помітив ще один предмет - старий пошарпаний зошит, що лежав у кутку. Він точно бачив його в руках Валерії. Спокуса відкрити й погортати сторінки була надто великою, але все ж він вирішив не робити цього. Тим паче, з'явився чудовий привід відвідати її в її ж кімнаті. Причому негайно. Ден усміхнено і нечутно пішов до заповітної спальні.

Тихо, без жодного звуку, він відчинив двері й обережно заглянув у кімнту. Він чудово, як і всі представники сімейства котячих, орієнтувався в темряві. Безпомилково попрямував до великого ліжка, з якого долинало тихе сопіння. Він обійшов з одного боку, потім з іншого. Ні ноги, ні руки, ні голови. Закуталася в ковдру, ніби в кокон. Смішна... Обережно приліг поруч і спробував знайти край ковдри. Кокон раптом заворушився і одним краєм накрив його майже з головою.

- Марино, знову до ранку прошлялася? Спати не даєш... - забурмотіла Лєра і притулилася уві сні попою до непрошеного гостя, поділившись із ним ковдрою. Чоловіче тіло тут же відгукнулося на несподіваний дотик.

- Чорт, чорт, чорт, - бурмотів Ден, розуміючи, що потрібно негайно піти. Але рука його неслухняно обійняла тепле дівоче тіло,  невагомо лягла їй на груди. Чоловік обережно зарився носом у її волосся, навіть заплющив очі від несподіваного задоволення.

Та ні. Він не може помилитися. Думки й бажання, що виникають в його голові аж ніяк не можуть бути ані батьківським,  ані братерськими.

Та що ж таке? Треба ж так зголодніти, щоб без запрошення в чуже ліжко залізти. Сьогодні ж піде з Феліксом до клубу, знайде собі спокусницю і спекотно з нею відтягнеться. А зараз - геть із цієї спальні. Дівчина уві сні зітхнула, і від цього зітхання гострий сосок поткнувся йому в руку. Що ж ти, дівчинко, робиш?

Ден стрімголов вискочив із ліжка і зі спальні.

***

Еліза стояла біля дверей своєї кімнати і спантеличено дивилася слідом своєму синові, який чомусь надто стрімко віддалявся. Він так швидко вискочив зі спальні дівчини, що навіть не помітив свою матір. Вона ще мить постояла, а потім розвернулася і вирушила в кабінет чоловіка. Алекс давно вже стрясав своїм хропінням стіни, але вона шукала зовсім не товариство свого чоловіка.

Відкрила скриньку з артефактами, знайшла магічний комунікатор. Потім поклала на нього руку і стала чекати. Каламутна сфера раптом ожила, і крізь неї на Елізу втупилося око.

- Ти на годинник дивилася?

- Я теж рада тебе бачити, Едіто. Мені дуже потрібна твоя допомога.

- Коли приїжджати?

- Якщо зможеш, то сьогодні вранці.

- Гаразд. Скоро буду. Пацани щось накоїли? Що б ви без мене робили?

- Спасибі, люба, - Еліза з полегшенням посміхнулася і сховала комунікатор у скриньку.

Жінка, вкрай задоволена собою, повернулася до  спальні, притулилася до Алекса і погладжувала та лоскотала його доти, доки той не прокинувся.

- Ти чого не спиш?

- Ал, я що подумала? Але ж Ден має рацію - хлопчикам час вчитися далі. Нехай вони переїдуть до нього на тиждень-другий.

- Чого це раптом?

- Він їх за цей час піднацькає. А ми поки що... побешкетуємо на самоті.

- Побешкетувати захотіла, ящірка моя? - Сон в Алекса як рукою зняло...

От знала Еліза, коли потрібно гримати,  а коли й лоскотати.

***

Фелікс усе крутився й крутився у своєму ліжку. Його невдача бентежила і спантеличувала його одночасно. Практично ніхто не міг закритися від його магічних щупів. Він обходив будь-які перепони, навіть не викликаючи підозри в того, у кого він нишпорив в голові. Але ця дівчина не просто не допустила його у свою голову. Вона ще й здогадалася, хто саме намагається забратися в її думки.

"Нікого немає вдома", - це ж треба таке придумати. Хто ж ти така, Валеріє? Звідки взялася? Він уже не сумнівався, що в їхніх жилах тече одна кров. Спочатку вона виявилася феніксом, потім те саме прізвище, яке з різними приставками носять усі його рідні. А тепер ще й ці її здібності. Якщо нею зайнятися, навчити, вона зможе позмагатися і з іншими менталістами, а можливо навіть і з ним. І однозначно стане цінною здобиччю для інших кланів. Чи не тому вампіри Чорного крила так швидко нею зацікавилися? Якщо вони відчули її силу, то так просто не відступляться.