5

Ден Твар стрімким кроком увірвався в приймальню ректорату.

- Еліс, усю інформацію про Валерію Ніхон-Чутху негайно мені на стіл, - ні на секунду не зупиняючись, скомандував він симпатичній рудій секретарці.

Гучний грюкіт зачинених дверей змусив здригнутися рудулю. Вона вже цілком оцінила сувору вдачу ректора, тож здула рудий локон, що впав на очі і кинулася виконувати вказівку.

- Уже обід скоро, а його принесла нелегка, - обурено бурмотіла вона собі під ніс, перебираючи спритними пальцями паперові папки зі справами студіусів.

- Я все чую, - пролунав з-за дверей рик ректора. Еліс здригнулася, спалахнула до самих коренів волосся, і пальчики її забігали ще швидше.

Через годину з невеликим, Еліс увійшла в кабінет ректора. Вигляд у неї був дещо розгублений і винуватий.

- Ден, такої студіуски в нас не числиться.

- Що значить, не числиться? У справах престудіусів шукала?

- Так, шукала. На підготовчому відділенні такої дівчини теж немає. А це, бува, не родичка Фелікса Чутхі зі слідчого факультету?

Ден Твар підняв на неї важкий погляд і, примружившись, замислився. Нещасна Еліс неправильно зрозуміла його і ще більше занервувала.  Поспішним рухом вона смикнула донизу спідницю, що ледь прикривала попу.

- Ідіть, Еліс.

- Уточнити у Фелікса?

- Ні, дякую. Ідіть, працюйте. Я сам із Феліксом поговорю.

Кілька хвилин він сидів у роздумах, а потім рішучим кроком попрямував розшукувати свого друга, а водночас викладача й куратора першокурсників.

Фелікс був представником молодого покоління викладачів, тому камзолам, від яких тхнуло старовиною, надавав перевагу більш зручному і сучасному одягу. Вузькі темні штани, дорогі замшеві туфлі та твідовий піджак на широких плечах змушували жіночу половину академії мріяти про красеня-викладача. Мало хто знав, що перш ніж прийняти пропозицію Дена Твара, Фелікс Чутха вважався кращим розшуковцем свого світу. Він міг легко й непомітно, практично не завдаючи шкоди, покопатися в мізках будь-кого. Це був його дар і його прокляття. Тривалий час він виховувався і жив у сім'ї його матері у світі Драконів. Попри те, що його батько був головою Жовтого Гнізда вампірів, Фелікс залишався драконом так само, як і його мати.

Прибувши на запрошення свого друга, ректора Дена Твара, він абсолютно несподівано для себе був тепло зустрінутий родиною батька. Ставлення сім'ї Чутхів не змінилося до нього і після того, як він відмовився прийняти подобу вампіра.

Вампіри Жовтого гнізда, поряд із кров'ю, харчувалися емоціями пристрасті й азарту. І в разі потреби, могли ці емоції у своїх жертв посилювати. Його сім'я тримала у Світі Дволиких парки атракціонів, гральні будинки, клуби, іподроми та інші розважальні заклади. А Фелікс виконував у сім'ї функції штатного менталіста, вчасно визначаючи осіб, готових завдати збитків або шкоди його родині.

У світі подейкували, що настільки теплим ставленням сім'ї до нього Фелікс завдячував походженню свого батька, в далеких предках якого значилися і маги, і перевертні, і навіть фенікси.

Цю історію сім'ї свого друга Ден Твар чув і раніше, але не надавав їй особливого значення. А ось тепер, коли на горизонті замаячило звинувачення у батьківстві, а "дочкою" виявилася дівчина-фенікс із дивним прізвищем Чутха, він згадав про свого друга. А чим дідько не жартує? Адже Фелікс цілком може виявитися як батьком, так і просто родичем цієї самозванки. А дівчина могла просто помилитися.

- Н-н-нда, запитань більше, ніж відповідей, - думав Ден, чекаючи кінця лекції.

- Ректоре? - офіційно простягнув йому руку Фелікс. Варто було останньому студіусу поспішно покинути аудиторію, як Фелікс додав: - Привіт, хвостатий.

- Від рогатого чую, - тут же з усмішкою парирував Ден.

- Тьху, тьху, тьху, тьху, - поплював через плече Фелікс. - Поки що обходжуся без рогів.

- Давно ми з тобою не обідали.

- Ну, так. Давненько. Що, йдемо до метра Ожже?

- Чому б і ні?

І друзі, розкланюючись на всі боки з викладачами і киваючи у привітаннях студіусам, вирушили обідати.

З апетитом проковтнувши по великій відбивній, вони залишивши недоторканим салат, та підняли келихи.

- Ден, у мене від нетерплячки просто мозок свербить. Ти ж не просто так покликав мене? Так і хочеться тобі в макітру залізти.

- Я маю повірити, що ти ще не покопався в мені?

- Не повіриш, але тримаюся з останніх сил.

- Краще б ти покопався. Я навіть не знаю, як пояснити. Феліксе, тобі ім'я Валерія Нітхон-Чутха про що-небудь говорить?

- Уперше чую. А що за дамочка?

- Дівчина років шістнадцяти - вісімнадцяти.

- Облиш, друже. Все ж вона надто молода, щоб  тебе зацікавити.  Давай краще до нас у клуб сходимо. Там ціпочки такі, що пальчики оближеш.

Ден свердлив друга поглядом.

- Дівчина стверджує, що вона моя дочка.

Фелікс так зненацька і задерикувато розреготався, що на них почали озиратися відвідувачі. Навіть Ден скривився в якійсь подобі посмішки.

- Де ж ти наслідив, хвостатий?

- Фелікс, вона фенікс. І приставка "Чутха" тобі ні про що не говорить?

Фелікс усе ще посміхався, але в очах сміху вже не було.

- Фенікс Чутха? Ти натякаєш, що вона може бути МОЄЮ... дочкою?

- Або родичкою. У такі збіги я не вірю. Сам подумай - дівчина-фенікс Чутха. І мій товариш - Чутха, до того ж іскорками в крові.

- Так, дивно. Хто її мати? Як на тебе вийшли?

- Поняття не маю. Я не встиг з'ясувати. Трохи, знаєш, вийшов із себе.

- Я тебе розумію. Що будемо робити?

- Будемо? - Ден осклабився. - Отже, ти зі мною? Ну що ж, я радий. Мої батьки, вочевидь, їй повірили. Я заберу дівчисько до свого будинку. А там подивлюся по ситуації.

- Ми ж друзі. Хіба я можу тебе кинути в такій скруті? До речі, вона гарненька?

- Не потворна. Я б навіть сказав, смачненька. Феліксе, ти, до речі, точно не причетний?