Глава 30

- Де ж ти?… - Єва замоталась з усіх сторін на зупинці. Зненацька з неба прозвучав грім. Блискавка швидко почала давати себе в знаки. Дощ зрадницьки почав накрапати з небес. Почало лити як з відра. Нічого не було видно. Поїзд призупинився.

- Ми маємо перечекати зливу! - крикнув чоловік, напевно слова були адресовані до водія. Єва бігла і вдивлялась в сірий туман. Одяг неприємно прилип до тіла. Волосся "впало", хвилювання лоскотало серце. Розбігшись вона врізалась в стовп. Аж потім помітивши що це людина а сумки впали і речі розсипались вона заходилась збирати.

- Вибачте, пане можете допомогти? - дівчина геть задихалась і втомилась. - Ви не знаєте такого пасажира як Пол Росс? Хлопець невисокого росту коричневе волосся і зелені з жовтим тигрові очі?

- Бачив. - трохи сумно відповів до болю знайомий голос. Різко піднявши голову вона побачила, що такий же задиханий з прилиплим волоссям і одягом перед нею стояв власною персоною Пол…

2020р.

Мовчки збираючи речі Лізі нервово косилась в сторону сестри. Еллі сиділа мовчки. Короткі товстенькі ніжки були закинуті одна на одну.

- Щоб ти розуміла. Я тебе не кинула.

- Справді? - вдала із себе спокійну Елізабет. Буря емоцій вирувала в ній та вона вперто робила спокійне роздратоване лице. - Нік так важко працював. А ти… навіть не писала ні чого. Не давала про себе знати. Ти знаєш, ми всеодно вперто дзвонили тобі, та завжди звучало "Абонент поза зоною досяжності".

- Ліз, по-перше я поміняла номер. По-друге, якого біса? Ти сама сухо написала мені номер кредитки і сказала щоб я кидала туди гроші. Я кидала. До 12 000 тисяч доларів я тобі кинула. А потім через тиждень ти пропала. І ні дякую, ні допобачення! Хто ще має злитись?!

- Що!? Який номер? Я в тебе копійки не просила. - тепер Лізі схрестила руки на грудях.

- Але ж… - Еллі не могла зрозуміти. Якого біса? Сестра точно не бреше. Це видно. Елізабет повільно розсміялась.

- Поздоровляю, сестричко, тебе розвели на хорошу суму. - дівчина сиділа в ступорі. Такого не може бути… Як так вийшло?! 12 штук… - Ой, - відсміявшись вона добавила. - Я б на таке не повелась.

- Тобі смішно!? Та я на хлібі й воді сиділа щоб віддати тобі половину чого заробила! І що? Тепер все відійшло якомусь пройдисвіту. Ще й поліції не заявиш. Пройшло більше п'яти років. - О'Харі стало не по собі.

- Вибач. Я не знала… Ти переборола гордість і приїхала. Це круто. А я… Горда дурепа…

- Ну так, ти дурепа. - на ці слова Лізі тільки вїдливо пробурчала "Ну, дякую…". - Але, агов! Ми з тобою дві дурепи! Видно що ми сестри. Мир? - вона розпахнула руки для обіймів.

- Мир. - тільки й промовила вона і сестри обійнялись. Почулась вібрація телефону. Елізабет кинулась до трубки відпустивши Еллі з обіймів. - Операція закінчилась і Нік приходить до тями.

Ці слова прозвучали так само радісно як і сумно. Їй було страшно. Навіть дуже. Старша О'Хара поклала руку на плече молодшій сестрі.

- Їдемо?…

- Так. - безсумнівно твердо промовила Лізі.

2006р.

Вона читала книгу, де ж знаходилась Елізабет? Все просто, вона сиділа на лавочці під великим могутнім деревом яке цвіло чимось рожевим. Але що ж це було? О'Хара сама не знала. Навпроти неї було озеро. На іншому боці пляж. Вона б пішла туди, але занадто багато народу вже там. Дівчина любила самотність. Її найкраща подруга - книга. Сутінки повільно пускали непомітну шаль на небо, після неї воно ставало рожевим, по якому ліниво пливуть білосніжні хмарки. Лізі зупинила своє читання і милувалась на сонце яке гарячим вугликом ховається за озером, каченята перепливають наперед качки. Матір кричить до дітей, напевно просить не спішити. Каламутна вода стає чистішою під останніми променями. Ззаду підійшов Харпер і поцілував її у щоку. Подав їй одне морозиво і сів поряд.

- Гарно, правда? - тільки й промовив хлопець. У відповідь Елізабет поклала голову йому на плече, а він притиснув її до себе. - Чому мовчиш?

- Просто насолоджуюсь твоєю компанією. Просто… мені не потрібно говорити щоб висловити те що я щаслива. - вона повернулась до нього. В котре червень ставав все особливішим в їхньому житті. Зараз станеться їхній перший поцілунок. Дивлячись в її бездонні очі він поклав свою гарячу руку на її холодну. Серце шалено гупало в грудях, приємний біль сидить десь всередині. Мурашки проходяться табунами по спині. Червона Лізі невинно подивилась на нього. Харпер повільно нахилився до її обличчя перевів погляд з очей на світло рожеві вуста. Тяжко дихаючи від напруги дівчина прикрила очі дозволяючи коханим губам цілувати свої. Напевне це найприємніше що з нею ставалось. Якийсь дивний мікс емоцій вирував в обох тілах. "Яка ж гарна пара" - напевно думали перехожі. Дежавю давало про себе знати. Це що… шоколад?… Ця думка промайнула в голові О'Хари, але вона не взяла її до уваги. Відпустивши Елізабет, Харпер запитально подивився на неї. Посміхнувшись вона притягнула його обличчя і ще раз поцілувала солодкі бажані вуста хлопця. Цей поцілунок видався солодшим навіть ніж перший. Він подумав що більше не зможе жити без її губ, без очей, носу, підборіддя, брів, фігури. Без дивацтва, дитячої щирої посмішки і такого красивого сміху. Нік покохав цю дівчину сильніше. І він це добре усвідомлював. Сонце зайшло з'явились зірки, а цей день особливий, як і всі дні в червні. Тому що в червні вони це вони, і у червні вони разом.

2020р.

- Коли він прокинеться? - серйозно запитала Елізабет.

- Не точно, можливо просто зараз. - відповіла Еліс підійшовши до дверей. - Всім окрім Ліз, раджу вийти. Нік не зможе сприйняти багато незнайомих людей. - і вийшла. По суті біля нього зібрався цілий гурт. Дарла і Джон швидко вийшли. Еллі поклала руку на плече сестрі.

- Все буде добре. - сестра ніколи не вміла втішати, та для Лізі це мало значення. Коли всі вийшли вона подивилась на Харпера. Біль стискав серце а на очах були сльози. Пройшовши до вікна вона слухала важкі вдихи та видихи коханого. Серце все більше стискалось від неприємного болю. Сльози потекли ріками. Болючі тріщини як і майже рік тому, проявляли себе на щоках. Бачити Ніка в такому стані це вже було занадто. Вона повернулась спиною до вікна. Підійшовши до Харпера взяла за гарячу руку. Напевне це буде божевільно і навіть безглуздо та вона очікувала дива. Прикривши очі Лізі промовила.