Глава 29

- Зробіть рентген. - спокійно холодно промовила Еліс. - Ми маємо дізнатись чи він не преламав собі кістки.

- Є мем. - коли медбрат зник вона вичікувально подивилась на міс О'Хару. - Елізабет, як так сталося?

- Я не знаю… - вона не могла зрозуміти себе. Свої дії.

- Ну добре. Пішли дивитись рентген. - зітхнула молода лікарка. Довгими білими коридорами Лізі ішла зі страхом. Запах лікарні втирався в ніс. Вона його ненавиділа. А ще більше себе.

2014р.

- Нік! - вона підвелася.

- Лежи! - і дівчина слухняно лягла. - Як ти себе почуваєш, Принцесо?

- Все добре. - білі губи посміхнулись. Та хлопець вже взяв її за руку, та помацав чоло.

- Температура невелика. Руки також не такі холодні. Але ти схудла.

- Не так я сильно і схудла, це ти он! - вона вказала на його обличчя яке було блідим, скули так сильно виднілись що можна було подумати що він не їв взагалі, хоча так і було. Глибокі мішки під очима. Харпер виглядав не так симпатично. Лізі притягнула його обличчя і поцілувала. Нікові стало явно краще.

- Обіцяй що поїж сьогодні і відпочинеш. - потерлась своїм носом об його Елізабет. Хлопець посміхнувся, яка ж турботлива його дівчинка.

- Обіцяю, що піду сьогодні тільки на одну роботу.

- Харпере! - вона відсторонилась від нього. Та Нік обійняв її ззаду. - Відійди від мене!

- Ні. - спокійно відказав хлопець. - Принцесо, я шукаю нову роботу. Високоплачувану.

- Обіцяєш що не будеш працювати на мийці? - зробила великі очі Лізі. Він погладив її щоку.

- Обіцяю.

- Ти… можеш іти... - дівчина повернулась до вікна подивившись на капельницю. Харпер побачив що їй не подобається все це і просто мовчки встав і підійшов до дверей.

- Видужуй скоріше, я кохаю тебе… - Нік часто повторював ці слова. Він нагадував їй що кохає. Ні, пора справді зайнятись пошуком роботи. Прийшовши додому він взяв у руки картку з заявою.

- Я не погано розбираюсь в комп'ютерах. - промовив хлопець. - Я не погано розбираюсь в комп'ютерах!

2020p.

Еліс подивилась на показники рентгенту.

- Переломів немає. Він прокинувся?

- Ні, - повідомив медбрат.

- Добре, я думаю панові Харперові поща… - вона зупинила свою річ, вдивляючись в показники. - А це що?

На фото була якась частинка. Лізі одразу ж згадала коли Нік жалівся на те що його болить біля серця.

2019р.

Джеремі не міг дозволити їм піти. У нього залишилася тільки пошкоджена куля.

- Прекрасно… - прохрипів він зарядивши пістолет. Відійшовши на ще дальшу відстань Томас вистрілив. Джеремі знав, куля всередині розбилась на два або й більше шматочки... Здійснилось його бажання, насолити Харперові востаннє.  

2020р.

- Хоч би що це не було, його потрібно позбутися...- промовила Еліс. - Готуй операційний стіл.

- Але ж, Еліс, ти впевнена…? - медбрат підійшов до лікарки і поклав руку на плече. Було видно що він не просто її помічник.

- У мене немає вибору… - прошепотіла вона. Скинувши руку з плеча веснянки серйозно посіріли. - Я кілька разів повторювати не буду.

- Є. - дещо втомлено промовив хлопець.

- Ліз, ти можеш іти, операція буде трохи довгою. І привези його речі. Думаю, він тут залишиться...

- Так… звісно.

2014 р.

Харпер летів на крилах до лікарні. Його взяли на нормальну роботу. Можна було не працювати на мийці, вилікувати Елізабет і жити нормально. Йшовши до лікарні він побачив двох птахів. Голубка випала з гнізда і лежала на землі. Її спутник підлетів до неї і ходив навколо.

- Якого?… - якого біса там відбувається? Він чомусь підійшов ближче. Вона явно вибилась із сил. Нагорі сидів орел. Голуб ходив та ходив. Взявши її в руки хлопець побачив що в неї зламана нога. Нік пішов до ветеринара, голуб же полетів за ним. Двіночок продзвенів і двері закрились. Харпер поклав голубку яка ледво дихала. Старий чоловік з вусами і лисиною бережно взяв її в руки.

- Вона ваша? - промовив добрий голос.

- Ні, з вулиці. - хлопець ніби впізнав всю схожість ситуації. У вітрину що є сили бився голуб. - Можна я?

- Що? - чоловік побачив птаха. - Ну спробуйте.

Нік боязко відкрив двері. Голуб пулею влетів і приземлився біля спутниці. Тяжко дихаючи вона повернула голову. Він сів біля хворої. А сиві вуса посміхнулись.

- Відданий. Ви можете іти юначе. - Харпер кивнув і пішов. Хлопець забув про все і тепер він вже і справді летів. Задихавшись спершу пішов до лікаря.

- Як її стан?

- Вже краще. - чоловік перебирав папки.

- Я хотів спитати… Чому вона так часто хворіє?

- Та у неї виснаження організму. Вона так багато працює.

- Що? - В сенсі працює?…

- Юначе, ви що не знали? - лікар подивився на нього з під окулярів. Та Нік вже побіг до палати. Її там не було.

- Я казав вам щоб вона лежала. - швидко набравши її номер, Лізі відповіла одразу ж.

- Ало?

- Принцесо, де ти? - як найспокійніше спитав хлопець.

- В лікарні. А що?

- Кохана, а чому в лікарні тебе не має?

- Я…

- Адресу.

- Навпроти лікарні магазин "Мрія". - зітхнула вона. Вибивши, він впевненим кроком направився до магазину.

- Ви хороша. - посміхнулась старенька до Лізі.

- Дякую, я думаю ви мене переооцінюєте. - ніяково відповіла дівчина. Відкрились двері, на порозі був Нік.

- Доброго дня, чого бажаєте? - непорушно спитала вона. 

" Вирішила погратись зі мною? " - Доброго дня, вас. - Елізабет почервоніла а літня пані захихотіла. Після цих слів Харпер взяв її на руки і поніс геть з магазину.

- Як же моя робота? Пусти мене! - пручалась Лізі.

- О ні, тепер ти не будеш порушувати постільний режим.

- Куди він її поніс? - спитав розгублено адміністратор.

- Я думаю, вона більше не повернеться. - відповіла старенька ще раз захихотівши і потиснувши плечима. - На все добре.