Глава 12

Елізабет прокинулась, та Ніка не було. Їй чомусь стало страшно.

- Харпере…? - спитала вона боязко.

- Так. - у відповідь його голос.

Вона полегшено видихнула. Оглянулась, встала з дивана. У ванну не поспішала. Їй захотілось скласти диван. Забравши подушки та ковдру, вона вперлась у нього. Його заклинило. Але Лізі так швидко не здається. Добре впершись, вона перемогла неслухняний диван. Але якби не трошки хитрості, вона б його не зрушила. А це що таке? Вона підійшла ближче. Таємна схованка в дивані? Але... Що це? Схоже на сто долларів. І красувався язичок. Вона дьоргнула за нього, і побачила непристойну купу грошей. І лист. Для неї? Мамин почерк.

" Лізі, це гроші для тебе. А частина для твоєї сестри. Чому ми впевнені що ти їх знайдеш? Все зрозуміло з твоїх поглядів на цей диван. Тобі так кортіло скласти його. Ми з татом вас любимо, ми ховали їх для вашого майбутнього благополуччя. Твоя мама."

Сказати Елізабет була в шоці, нічого не сказати. Нік зайшов до кімнати і побачив купу грошей і Лізі з листом. Хлопець вирячив очі.

- Що це? - тільки й зміг сказати він.

- Я незнаю. - видавила вона. - І що нам з цим робити?

- Уявлення не маю.

- Давай так. Залишимо їх тут. Візьмемо тільки частину щоб виплатити Лос-Анджелес. Тут все пише,- вона вказала на листа. - Тож це мої із сестрою гроші.

Він зміг лише кивнути. А вона назад розклала диван.

- І закрий рота, а те виглядаєш так як багатодітний батько, який дізнався про поновлення в сім'ї. - засміялась дівчина.

Хлопець подивився на неї злегка іронічно посміхнувшись.

- В мене дівчина кіллер! Це гірше ніж багатодітний батько! - гукнув він глузливо.

Вдягнувши непомітний одяг, вони вийшли із дому. Елізабет замкнула його, і вкинула ключ на поталу жабці. Через деякий час, вони були в аеропорту, а перед ними стояли Джон та Дарла, які явно не хотіли б відпускати друзів.

- Я мав честь бути твоїм другом. - сказав Джон, при цьому потиснувши по-братськи руки із Ніком.

Дарла міцно обійняла подругу.

- Бережіть себе. - сказала вона відступивши.

Джон потиснув руку і Елізабет.

- Не забувайте нас.

- Ніколи. - трохи сумно посміхнулась Лізі.

- Бережи її. - сказала Дарла звертаючись до Ніка.

- Без сумніву. - відповів той.

Перекинувшись ще кількома фразами на кшталт " Бувай!" та "Ми вас не забудемо." Пара все-таки зникла, коли ніжний жіночий голос, якось грубо сказав про відправку літака в Лос-Анджелес. 
Дарлі пробігла сльоза.

- З тобою все добре? - захвилювався Джон.

- Все прекрасно. - вона стримано відвернулась.

Та він взяв її за підборідок, та витер солену краплю великим пальцем.

- Зі мною ти можеш бути собою. Тому я запитаю, іще раз… З тобою все добре? - він змусив тигрові очі подивитись на нього.

- Ні… - промовили тихо, але чутно вони у відповідь.

Хлопець взяв Дарлу за плечі і обійняв. Їй вони здались такими теплими… ці обійми... Дівчина не стрималась, і сльози беззвучно потекли.

- Зі мною теж не все добре... Вони поїхали… І без них, буде пусто. Але я впевнений, що ми побачимось ще раз. - сказав тихо Джон. - А тепер, пішли.

Він дав їй носовичок, і обійняв за плечі. Але Дарла помітила людей у чорному. Це були люди Лори. І вони цілком могли її побачити. Точніше вони наглядали за ними.

- Поцілуй мене. - сказала дівчина. І повернулась до чоловіків спиною.

- Що?! - ошелешений хлопець подивився на неї.

- Просто поцілуй! - вона схопила його за комір. І не чекаючи відповіді, притягнула його до себе й поцілувала.

Джон був змушений відповісти на поцілунок. І запустивши руки у її волосся, просто пригорнув її, він відчув що вона це тигриця, природжена королева. Ніхто явно не хотів спостерігати на те, як парочка цілується. І відірвавшись від поцілунку, хлопець був шокований від такого повороту.

- Виходимо. - сказала серйозно дівчина. Взяла його за руку, як ні в чому не бувало і вивела його із аеропорту.

- Що це було?! - гукнув Джон. - Ти... Я… я… ми… Навіть не знаю що сказати.

- Заспокойся, істеричко. Там були люди Лори. Якби вони мене побачили... - вона оглянулась.-Пішли.

Була незручна пауза.

- Навіщо ти це зробила? - не втримав хлопець.

- А навіщо ти сказав що я тобі "подобаюсь"?

- Я… спершу ти! - він переможно посміхнувся.

- По-перше, я повернулась так, щоб мене не бачили. По-друге, вони знають що я віддана Лорі, тому я б не цілувалась з якимось типом. А по-третє, це найбільш дієвий варіант. - пояснила дівчина. - Вибач, що застала тебе з цим.

- Дійсно, виглядає логічно.

- А яке в тебе виправдання?

- Ееееее, я в такому не сильний. Але одне є, я просто сказав що спало на думку. - він потер потилицю.

- Ти як завжди, спершу дієш, а потім думаєш. - засміялась Дарла.

Сумка перевірена, збої пара вирішила не брати. Уже все. Але Нік помітив людей. Вони направлялись у їхню сторону.

- Лізі... - Він повернув її голову в їхню сторону.

- Це погано. - тільки й сказала Елізабет.

- ДО ВІДПРАВКИ ЛІТАКА ЛОС-АНДЖЕЛЕС ЗАЛИШИЛОСЬ П'ЯТЬ ХВИЛИН! - прозвучав ніжно грубий голос.  

- Нам потрібно іти. Швидко. - сказав Харпер і потягнув дівчину за руку.

Вони бігли, та люди Лори теж побігли за ними. Раптом Лізі хтось схопив за руку. Але Нік швидко її відшарпнув.

- Біжи спереду. - гукнув він. До літака залишався якийсь метр.

- Доброго ранку, ваші білети. - доброзичливо сказала стюардеса.

- Пані… - він подивився на табличку де було її ім'я. - … Люсі, ось ці люди, - він вказав на чоловіків. - Вони женуться за моєю дружиною і хочуть катувати її!

Стюардеса прикрила рот рукою. І подивилась на Елізабет.

- О, Господи. Я зроблю усе щоб вони не дібрались до вас… - вона подивилась на білети. - Місіс Тревіс. Проходьте.

І вони зайшли в літак. Лізі відчула полегшення.

- Вибачте, - чоловік в чорному підійшов до Люсі. - Можна нам пройти в літак. Дякую.