Глава 9

Нік та Елізабет спостерігали за тим що відбувається.

- Давай зловимо їх на гарячому! Так буде легше поставити їх у незручне положення. - запропонувала Лізі.

- Ну так. Але ми зіпсуємо їм такий момент.

- Почекаємо?

- Нізащо. Ти в лівий бік, а я в правий.

Вона кивнула. Тоді вони розбіглись.

- Дарло! Привіт, а я думаю, де ж ти поділась? - дівчина вдала що вона її шукала.

Джон тут же відпустив руку Дарли. І буквально в той самий момент прибіг Нік.

- Де ж ти загуляв, бро?

Вони явно такого не очікували. А потім Лізі підійшла до Харпера, і поцілувала його в щоку, у тих просто роти повідвисали.

- Добре, досить вас розігрувати. - серйозно сказав хлопець.

- Ми це все підлаштовували.  Тому що ви не сказали одразу правди. А це, повірте, усе б спростило…

27 квітня 2019 р.

- Я іду виконувати замовлення. - Елізабет вдягнула рукавички. І перевірила пістолет. 
Недослухавши відповіді, вийшла з прикриття.

Вона швидко йшла темними вулицями, до яких вже звикла. Головне не попастися.

Ну як завжди, Лізі поверталась з вбивства чиста,  лише руки в крові. Аж тут вона побачила знайому тінь. Нік?! Ні, ні, ні. Він помер, точніше його вбили. Це не може бути правдою. Вона марить.

Хлопець приперся до стіни та оглядався. Але як так? Це і справді він. Вона просто втупилась поглядом, і не помітила, що Нік її побачив. У нього округлились очі.

- Е-е-е-лізабет? - він був явно ошелешений.

- Нііііі…? - вона втекла.

- Стій! Ти точно Елізабет! - він кинувся наздоганяти її.

Лізі потрапила в пастку.

- Давай поговоримо.

Вона була налякана. Дуже сильно. Дівчина витягнула пістолет і направила на нього.

- Ще крок, і я вистрілю!

- Та мені начхати! - йому хотілось їй усе пояснити.

Він вирвав в неї з рук пістолет.

- Агов! - вигукнула Лізі.

- Дітям, не можна гратись із зброєю.

- Я не дитина!

- А я божевільний!

Він стояв дуже близько. Шурх! Лезо пройшлось по його обличчі. Вона втекла.

"Потрапила на око..." - подумав хлопець. - "Тепер не зможу наздогнати…"

Елізабет бігла неоглядаючись. - "Я зробила йому боляче…" вона вже хотіла повернутись, але згадала, що це він її покинув, і він її не кохає, їм нема про що говорити.

Нік одразу ж обробив рану. Вона не глибока, і залишиться тільки слід.

- Принцесо… що я наробив...? - зітхнув він.

А за дверима Джон уже жалів, що запропонував цю справу…

2019р.

- Мені шкода що через нас все так вийшло. - Дарла похнюпилась.

- Ти чого? Все добре! Ви хотіли як краще. - потішила подругу Лізі.

- Ви не знали що так вийде. - підхопив Нік. - Забудемо.

- То ви знаєте, що ми з Дарлою не пара? - спитав Джон.

- Так. Але ми не це будемо обговорювати. - відповів Харпер.

- А що ж? - здивувалась Дарла.

- Ми… ми хочемо все кинути, - випалила Лізі.- Але ми не знаємо як сприйме це Лора.

- І Джек. - додав Нік.

- Ви розумієте, що якщо вони дізнаються що ви разом, вас закопають, в прямому сенсі цього слова! - гукнув Джон.

- Якщо вас не зрозуміють, то звертайтеся. Я прикрию. І головне, якщо все піде не найкраще, тікайте! Тікайте далі ніж бачите. - серйозно сказала подруга.

- Ми спершу спробуємо з'ясувати, що викликало таку агресію до чоловіків у Лори. І я надавлю на жалість. Тільки дібратись до місця де вона
живе. - задумалась Лізі.

- Лора не з вами? - здивувався Джон.

- Ні, ми спілкуємось через екран.- відповіла за дівчину Дарла.

- Дядько Джек завжди з нами. - сказав Нік.

- Незнаю. Але хай там як, я змушена це зробити.

- Не факт що Лора зрозуміє. Тим більше, ти змушена зробити це завтра, бо у вас дуже мало часу. - розвів руками Джон.

- Так Лора сувора, але вона дуже добра. 
Елізабет згадала, продовження того, як же вона стала кіллером.

12 жовтня 2015р.

- Я в тебе вірив. - сказав здоровань, і показався із тіні.

- Я все зробила. Тепер що? - серйозно сказала Лізі.

- Пішли. - махнув рукою чоловік, та дівчина пішла за ним. Чорний плащ волочився по землі. Вона бачила розбиті фонарі.  І її помалу почала лякати ця ситуація.

Вони дійшли до будинку, доволі великого, і дерев'яного, він був у темному провулку. Не факт, що про нього хоча б хтось знає. Такий він не помітний.

- Чоловік! - почулось з середини.

- Тихіше дами, я привів ту, яка стане першою серед вас. - сказав він.

- Не смійся наді мною. - з темряви показалась жінка з світло русявим волоссям і шрамом.

- Навіщо? - він відступив, і показалась Лізі, яка була налякана.

- Вона має хоча б уявлення про те що тут відбувається?

- Вона вже виконала моє замовлення.

- В будь-якому випадку, вона знадобиться нам. А ти можеш бути вільним. - Елізабет здалось що вона подивилась на нього з огидою.

"Хмммм тут всі такі?" - задумалась дівчина. 
- Як тебе звати? - м'яко спитала жінка.

- Елізабет… Я Елізабет О'Хара. - опанувала себе Лізі.

- А я Лора, твоя нова начальниця. Іди познайомся з дівчатами.

- А можна спитати?

- Звісно, дитя.

- А я так легко стала кіллером?

- Звісно ні. Ти маєш спершу всього навчитись. - засміялась жінка.

Першою до Лізі підбігла дівчина з довгим червоним волоссям.

- Я Дженет. - простягнула вона руку. - Я тут найорганізованіша, і по суті рахуюсь секретарем.

- Приємно познайомитись Дженет, я Елізабет О'Хара. - вони потиснули руки.

- Я тебе з усіма познайомлю! - Дженет потягнула О'Хару за руку. - Це Марі, це Дженні, це Хлоя, а це Олівія, о, а це… - Елізабет звернула увагу на дівчину яка стояла в кутку, потиснувши руки усім вона запитала.

- Дженет, а що це за дівчина?

- Це Дарла, вона… трохи замкнута. І ти з нею у кімнаті бо в неї не було сусідок.

- Треба представитися.

- Не думаю що це… - але Лізі вже не було видно.
- Привіт, я Елізабет…

- О'Хара.- перебила її дівчина.

- Так, ти уважна.