Глава 8

А може підемо сьогодні в ночі подивитись на зорі? Поговоримо. - безневинно спитала Елізабет.

- Лізі, ти ж знаєш…- але подруга вже дивилась на Дарлу очами хом'яка. - Ну добре. Підемо.

- Супер! Але ти підеш без мене.

- Чого це?

- Ну я ще за Харпером ганяюсь.

- Ах, точно. Тоді швидко!

- Як скажеш!

- Але куди?

- Я думаю в парк той, в який ніхто й не сунеться.

- Непогано.

" Просто супер!" - подумала дівчина.

- Ало,  вона іде в парк. На кінці міста. - озираючись повідомила дівчина в трубку телефону.

- Зрозумів, ну то коли виходиш на "полювання"? - хитро запитав Нік.

- Зараз же. - кокетливо відказала Елізабет.

- Хммм а як щодо "хто скоріше до набережної?"

- Запросто!

Нік уже був там. На березі пахло хвилями, минулим, та… Елізабет. Відчутна свіжість, свобода. Він завжди хотів бути як птах. Бувати там, де хотів. Іноді це так просто. Хлопець любив свободу, але ще більше любив Лізі. Те яке в неї чорне волосся і бліде обличчя. Вона як затемнення. Трапляється нечасто. Та яке нечасто? Майже ніколи! Десь там кричали чайки.  Дають зрозуміти що вони тут господарі.

Він відчув холод на шиї.

- Не з місця. - сказала серйозно дівчина, а потім розсміялась.

- Більше так не жартуй! - хлопець схопився за місце де було серце.

- Вибач. Добре, не буду.

Харпер обійняв її за плечі. І раптом задумався. Чому Лізі більше не розпускає своє волосся. Їй так пасувало. Йому подобалось.

- Принцесо, а чому ти не розпускаєш своє волосся?

- Ну тому що так не зручно...

- ...вбивати? - докінчив Нік.

- Так...

Він раптом взяв резинку, і розплів її довге волосся. Легкими хвилями воно спадало на плечі і нижче.

- Харпере! Навіщо ти… ? - почервоніла дівчина.

- Тому що, я хотів подивитись на тебе з розпущеним волоссям. - перебив її м'яко хлопець.

- І побачив? А тепер, віддай резинку! - вона потягнулась за нею, але Нік вирішив інакше.

Він поцілував її, замість того, щоб віддати те що їй належить.  Лізі здалась, і коли він заспокоїв її, вона просто поклала голову йому на плече, і закрила очі. Від нього йшло тепло і енергія, він був тим, хто ніколи не покине її знову. Харпер побачив, що міс О'Хара дуже стомлена. І просто вставив резинку їй у руку. А тим часом, Елізабет поринула у кольоровий світ снів, який не завжди приємний.

2008р.

Цей новий учень, мав бути не таким настирливим, яким виявився.

- Нік! Там щось роблять із портфелем Елізабет! - підбіг він. Харпер одразу ж побіг до класу.

- Нік? - дівчина не зрозуміла де ж подівся її коханий. Вона вийшла із старшого класу. 
 
- Ну от, ми знову самі. - сказав новенький, і підійшов до Лізі.

- Знову ти.

- Аякже! Так, що ти скажеш...?

- Ніколи. Чуєш, ніколи я не проміняю Ніка, на тебе. - з огидою відказала дівчина.

- Якщо ти не покинеш його заради мене, то я можу зробити йому гірше. - він показав фото де юнак б'є його в щелепу.

- Ти! Підле чудовисько.

- Як скажеш мила. Тільки подумай добре...
Вона вирвала в нього з рук фотографії, та порвала.

- Я передбачав ці дії. І зробив копії. Тож або ти кидаєш його, або гірше. - він підло посміхнувся.

- Я звісно дякую, але про свою дівчину, я можу пікуватись і сам. - за кутом стояв серйозний Нік.

- Нік! Давай мирно розійдемось. - новенький відійшов від Лізі, і натягнув широку посмішку.

- Невже ти думаєш, що я такий дурень, щоб залишити тебе на самоті з нею. - зло сказав він.

- І що ти зробиш? Поб'єш мене? - насмішкувато спитав той.

- Ні, цього разу по-доброму не вийшло. - знизав плечима юнак. - Зате, ми можемо вирішити все в директора.

- Не проти.

Елізабет тим часом думала, чи не вдарити його чимось важкеньким. Але так стане тільки гірше.

- Так, ви затверджуєте що Харпер вас побив? - подивилась з-під окулярів директорка.

- Звісно, є докази. - він показав фото.

А Ніку здається було всеодно.

- Харпере, що скажете у свій захист?

- Я не скажу, я краще покажу. - витягнувши телефон, він показав відео, де було чутно погрози в сторону Елізабет.

- Це монтаж. - заливався потом новенький.

- А той випадок коли я його побив, я просто захищав бідну дівчину.

- Я все зрозуміла. Можете покликати пані О'Хару. 
Елізабет зайшла в кабінет до директорки.

- Можете бути вільними, хлопці. - коли вони вийшли вона сказала.- Елізабет, кажи правду, і незважай на те, що Нік твій хлопець.

Дівчина виклала правду про все. Директорка, єдина вчителька в школі нормальна була. Розуміла всіх, і все. Після цього, новенького виключили зі школи. Він не те що домагався не повнолітньої, так ще і шантажував її та погрожував. А за це не прощають...

2019р.

- Принцесо… Принцесо просинайся. Ти не виспалась? - ніжно розбудив її Нік.

- Гммм... - промуркотіла дівчина. Але помітила що вже сідає сонце. - Що? Скільки я спала?

- Приблизно години три. - задумався хлопець.

- О ні, ми мали все продумати! - заметушилась вона.

- Заспокойся, ми вже разів сто все продумали!
Лізі заплела хвіст.

- Нам десь зараз потрібно іти до них.

- Ну так. Пішли, але до парку ще трохи далеко.

Дарла вирушила в парк. Там все було заросле, але красиве. Вона вибрала гарну лавочку, із якої був вид прямо на небо. Але почула вигук

- Дарло?

- Джоне? Але як ти тут…?

- Ееее, я взагалі-то прийшов пройтись.

- Я теж.

- Може тоді, складеш мені компанію?

- Звісно! - " Я думаю, Лізі не образиться."

- Так про що поговоримо?

- Може, про кращу реалізацію твого ідіотського плану?

- Я сказав перше що спало на думку!

- Я вже казала, що ми повернемось до цієї теми.

- Я знаю. Вибач що вплутав тебе у це. Я просто, не знаю чому сказав твоє ім'я… - він дивився на небо. - Це може звучати дивно, але я відчуваю що ми заново познайомились. Я ще не розглядав тебе… як дівчину.