Глава 2

- Вбила? - з цікавістю запитала Дарла.

Це була не дуже висока дівчина. Лізі була вища від неї на пару сантиметрів. Її коричневе волосся було зав'язане в низький хвіст, кілька маленьких 
волосинок вирвались і спадали на чоло. У неї були великі очі тигрового кольору. Доволі густі брови, вона так і сяяла вродою, та попри це мала твердий характер. Елізабет завжди думала що подруга набагато гарніша, за її чорні очі як діри, бліду шкіру, підняту верхню губу і звісно волосся як смола. Та попри це, вона дуже цінувала свою єдину і найкращу подругу.

- Ні, звісно, - сказала Елізабет показуючи як же їй  пороблено. - Він найкращий кіллер. Його так легко не вбити.

- Нічого. Я своє замовлення виконала. - сказала дівчина затягуючи міцніше бинт на руці - Дідько!  - вилаясь подруга. - Занадто сильно.

- Допомогти? - співчутливо запитала Лізі.

- Та ні, вже все, - закінчила Дарла. - А здається тільки вчора, ти була такою мрійливою дівчинкою.

- І як я до цього докотилась? - понуро спитала Елізабет.

- Я краще залишу тебе... - Дарла знала, що подруга не любить обговорювати своє минуле.
А  Лізі вже втекла туди …

12 жовтня 2015р.

Елізабет йшла вздовж темної вулиці, волосся спадало до ніг, заплакане лице хотіло тільки одного, померти. Раптом ззаду її схопили і вона відчула холодне лезо. Дівчина похолола.

- Останнє бажання. - сказав здоровань і вони сховались за рогом. - На роздуми 5 секунд. - чоловік пожартував, він не збирався її шкодувати. І коли він вже хотів зробити фінальний рух, Лізі промовила

- Я хочу бути кіллером. - вона не розуміла що робить, хотіла позбутись болю, але бажання помирати відпало.

На диво він не засміявся. Чоловік не забув, як його жага до життя згасла. Що ж він робить? Колись був як ця дівчина. Нещасний. Але він не подарує життя їй за просто так. Тільки сильні заслуговують на нього.

- Я дам тобі шанс. Вважай, тобі посміхнулась удача. Вбє'ш цього типа. - він дав їй фото. - Будеш кіллером, а якщо ні, то мертвою тебе знайдуть на тротуарі… - прохрипів чоловік. - Строк до завтра. - і зник.

Елізабет розгубилась. І нащо вона це сказала? Обернувши фото вона побачила адресу та номер телефону, бінго!

Вперше за останній час, вона знала що буде робити. Спершу привела себе в порядок, і взяла милу сукню, щоб представитись сусідкою зверху. Звісно, тому що стояло оголошення що зверху продається квартира. У тому ж будинку. Удача підвернулась їй. Вже за пів години вона стояла на порозі "сусіда". Лізі представилась "Емілі Паркер ", і сусід побачивши миле личко, поспішно запросив її досередини. Елізабет було страшно як ніколи. Ніж у кишені пропалював її шкіру. Але якщо не вона вб'є цього хлопця, тоді вб'ють і її, і його.

- Я приготую нам кави. - сказав господар і зник на кухні. "Емілі" залишилась в гостинній.

- Ой, а в мене є сюрприз для тебе! Але закрий очі. - Сказала дівчина надягаючи рукавички.

- Ну добре. - засміявся хлопець, і закритими очима прийшов до Лізі. Їй було страшно, але жага до життя і злість на зламане життя перемогли.

- Вибач. - сказала Елізабет.

- Стій за що ти…? - але він недокінчивши фразу, впав мертвий на підлогу.

Вона швидко втекла. Добре що не наслідила. Але на неї чекав ще один сюрприз. Йдучи додому, бліда й налякана, вона побачила плакати з надписом "ПРОПАЛА БЕЗВІСТИ." І її фотографія. Дівчина зрозуміла, що не має багато часу, побігла в свій затишний дім, який давно ніхто не хотів купувати, взяла фотографію Ніка,  Накинула на себе плащ смерті, який був у неї з геловіну. Елізабет вискочила з дому не замкнувши його, і пішла в провулок, де чуть не лишилась життя…

25 червня 2019р.

- Подруго! - щолкнула перед очами Дарла.

- Що? - спокійно сказала Лізі.

- Нас викликають. - серйозно відповіла подруга.
Вони ввійшли у кімнату де стояв екран.

- Дженет, що таке? - спитала Елізабет дівчину із червоним волоссям до плеча.

- Лора викликала нас без причини, ніхто не знає чому. - відповіла Дженет.

- Дівчата! - гукнула Дарла. - Лора на зв'язку.

- Доброго дня, дівчата. - сказала Лора через екран до приблизно десяти кіллерок.- Ви прекрасно знаєте, що Елізабет, як одній із кращих  дали завдання, прикінчити одного із найкращих кіллерів чоловіків. І ти виконала завдання? - докірливо подивилась на Лізі сувора жінка з екрану.

Її шрам розтягався від правої брови, через ніс і щоку, закінчувався він аж на долині обличчя. Її світло-русе волосся було зачесане назад, і в ньому видніється пасмо сивини. А сірі очі, так і сверлять поглядом.

- Ні. - твердо відповіла дівчина.

- Це нічого. Його не так легко вбити. Можеш побігати за ним, тільки не заграйся.

- Звісно. - багатообіцяючи відповіла Елізабет.

- Якщо до Дарли? - вона повернулась до неї.

- Є міс. - сказала гордо вона.

- Прошу, без цих церемоній. Просто Лора. - вкотре вже повторювала вона Дарлі. - Дженет, ти як найорганізованіша, роздай дівчатам завдання, крім Елізабет, нехай поганяється ще за цим Харпером. До зв'язку.- і відключилася.

Дженет роздала yсім папки з інформацією, і всі пішли в свої кімнати.

- Я знаю, ти не хочеш його вбивати. Лора добра, але якщо вона дізнається про ваші колишні стосунки… тобі не жити, - порушила тишу Дарла.

- Я знаю... - розплакалася Лізі.

- Ну ну, нічого. Все буде добре, - погладила вона по голові подругу. - Поплач, і пройде. А тепер треба спати, тому що нам завтра рано вставати.
Але дівчина знала. Так легко їй не заснути...