РОЗДІЛ 6

Перший місяць літа поступово добігав кінця а в душі Іраїди розквітало кохання. Те почуття про яке могла лише мріяти. Хоч боялася але робила кроки йому на зустріч. Його звали Макар Нестеренко. Уродженець славного міста Лева, він часто бував у Вольвичах. Тут жив його старенький батько. Мирон Данилович 64- річний пенсіонер вражав своєю рухливістю і жагою до знань. Встиг освоїти смартфон і ноут. Часто їздив кудись по справах. Не вмів просто сидіти й байдикувати. 

Син вдачею був до нього подібний. Цей високий 34- річний  блакитноокий блондин чимось нагадував Перуна- слов'янського  бога грому та блискавок. Не дивно що на нього задивлялися жінки. Не одна потайки у своїх фантазіях уявляла себе поруч з ним. Та серце його вперто мовчало. Мовчало доки не зустріло Іраїду. Ця жінка не вирізнялася вродою. Та було щось в її сірих очах що вабило чоловіків немов магнітом. Макар вирішив розгадати цю таємницю. 

Дві душі поступово намагалися з'єднатися в цій реальності. Самі створили перешкоди, щоб згодом назавжди бути разом. Доки смерть не розлучить їх. В прямому сенсі цього слова. Хіба вона існує? Насправді це вигадка. Душа постійно перероджується.  Про це потрібно пам'ятати. 

                                   *************

Вони проводили разом вечори.Розповідали про своє дитинство і ділилися мріями. Ставали по- справжньому близькими. Так немов не було цієї розлуки. Ніби усе йде за планом. Всесвіт прорахував усе до найменших дрібниць. Ах, ці вечори улітку. Вони дарують жагу до життя. Віру у кохання та пристрасть. Несміливо доторкнутися до нього, зазирнути у вічі і цілуватися під місяцем. Іраїда сама себе не впізнавала. Цей чоловік, ці зустрічі та почуття змінювали їх обох , витісняючи з пам'яті події минулого. Вони творили власну історію. Можливо про них ніхто не згадає. А може вони надихнуть інших стати сміливішими? Хто зна.