РОЗДІЛ 5

Після обіду вона вирушила на прогулянку. Сонце ніжно цілувало її шкіру вкриту родимками. Їх було в неї дуже дуже багато. Існує повір'я, що родимки - це сліди того,куди нас цілували в минулому житті. Або це сліди куль чи ножів. Мирне життя загубилося в тумані жорстокої війни. У кривавій м'ясорубці. Звідки неможливо остаточно вернутися в мирне життя.   Нікому нема справи до таких мрійників як ця жінка. Тендітна жінка з сильною душею. Готова віддати останнє,щоб допомогти тим, хто цього потребує найбільше. В першу чергу важкохворі дітки та безпритульні тварини. 

Та вона щоразу забувала про себе. Про те, що їй необхідно мати. Схоже на зачароване коло з якого важко вибратися. Тільки не їй. Серце відчувало наближення чогось незвичайного й такого бажаного почуття. Немов поруч знаходиться людина яка здатна допомогти жінці стати кращою. Хто з нас про це не мріє. Кохати і бути коханою - найбільший дар дарований людству за всю історію його існування. Тобто необхідно спершу полюбити себе а згодом навчити цьому інших. Так легко й водночас важко зробити. 

Іраїда відчувала себе розслабленою та щасливою. Думки про минуле вже не тривожили її душу.Теперішнє ставало тим, про яке раніше лише мріяла. Вдихнувши повітря на повні груди вона вирушила на прогулянку. Там назбирала черешень. Є чим смакувати вдома поки денна спека не спаде. Літо чарувало своїми пахощами,  даруючи відчуття справжнього дитинства. Далекого й забутого. Їй це заважало побачити реальну картину свого теперішнього життя. Перестати закохуватися у незнайомців лише тому, що вони звертають на неї свою увагу.