РОЗДІЛ 2

Минали дні і ночі. Пахощі літа влітали до квартир разом з надокучливими комарями й мухами. Спека не давала змогу працювати вдень і відпочивати вночі. Місяць високо в темному небі не давав спокійно заснути. Зрозумівши марність спроб Іраїда встала й вийшла на балкон. Сяйво огорнуло її оголене тіло. Легенький вітерець додав йому сирот. Ах,  це дивне відчуття повної свободи. Свободи дій, коли не залежиш від будь яких зовнішніх чинників. Воно п'янить мов добре настояне вино. Затуманює думки даруючи неймовірні відчуття щастя. Того до чого усі ми прагнемо. Їй хотілося закарбувати в пам'яті кожну мить. Перед будинком в якому вона жила розкинувся парк. Це майже містичне видиво заворожувало. Створювало атмосферу свята і справжнього бал маскараду. Як Іраїда хотіла потрапити на нього. Чи можна це здійснити живучи в маленькому містечку? Відповідь неоднозначна. 

Ранок приніс в її квартиру запах липи. Він нагадав їй дитинство коли з батьками збирали в селі цвіт липи. А взимку пили цей лікувальний чай. На жаль батьки померли і вона лишилася сама самісінька. Як билинка в полі. Негоже нарікати на життя. Воно справедливе. Просто ми люди не можемо увідомити цю річ. А треба. 

Заваривши каву вона вийшла на балкон вбираючи навколишню красу. Їй захотілося стати вітром і полетіти в далекі й незнані краї. Лишитися там назавжди. Забути власне минуле немов страшний сон. Сон який не повториться. Навчитися любити себе. Любити по-справжньому. Завжди і всюди обирати себе саму. Вірити вчинкам а не словам. Взяти нарешті відповідальність за своє власне життя на себе. Щодня вчитися новому. Довіритися світу. Не боятися його. Проявити себе по- максимуму. Робити те, що найбільше боїшся. Тільки тоді можна досягти успіху та визнання.