Самотність

Блакитні очі...

Я йду, зовсім одна

Поруч немає нікого

Є лише я и дорога вузька

Більше немає нічого

Я все йду і йду

І не розумію куди дійду

Не пам'ятаю як

Я тут опинилася

Не розумію, як суди я дішла

У сердці залишилась біль і туга

А на очах лише порожнеча .

Не розумію коли я до того дішла

Що бігла від думок цих проклятих

Але марно вони швидше за мене

І я вже здалася , впала на галявину, дивлюся на небо.

тепер на моїх очах слези

І мене накрило

Я згадала .

Згадала його очі

Його блакитні очі...

Немов озера які

Зустрілись на течії

Його прекрасні блакитні очі

Немов тихий океан

Який почав штормити

Дивлячись в його неймовірні очі

Я забували все погане

Не вагаючись я тонула .

Ну ось по щоці знову сповзає сльоза

Я вірила що нічого не буде

Що залишаючись з ним , я буду тільки радіти а не ридати

Але все марно

я одна не зрозуміло де

І на очах знову бринить слеза.

Подобається

#434 в Різне
#33 в Поезія
#718 в Сучасна проза

Відредаговано: 10.12.2024