27.1

За п'ять хвилин по тому ми вже сиділи в кабіні "джипа", що мчав до лікарні. Я стискала в руці мокрий рушник, яким я періодично обтирала палаюче тіло Марка. На півдорозі до лікарні тіло хлопчика почало битися в конвульсіях. Машина мчала по шосе з позамежною швидкістю, але коли я почала молитися вголос, Денис вичавив педаль газу до краю, і мотор натужно загудів. Ми були безсилі зробити більше.

Колеса ще оберталися, а я уже мчала до вхідних дверей, кричачи на ходу, кличучи на допомогу.

- Будь ласка, допоможіть, моєму хлопчикові погано! - кричала я, обливаючись сльозами. - Допоможіть, прошу вас!

До нас підбігли дві медсестри в білих халатах. Одна з них узяла малюка на руки й понесла його в кімнату для огляду. Я не могла кинути Марка, випустити його з поля зору, тому я кинулася слідом за медиками. Я не замислювалася, який вигляд маю в ці хвилини, адже я не встигла навіть умитися, але мені було байдуже, що значить моя зовнішність, коли йдеться про життя хлопчика.

Поки одна медсестра проводила огляд, вимірювала температуру, брала кров на аналіз і виконувала інші необхідні лікарські маніпуляції, друга ставила мені незліченну кількість запитань, на які я відповідала, не зводячи очей з Марка, якому, як мені здавалося, ставало дедалі гірше й гірше.

У цей момент увійшов Денис, підійшов до мене і став позаду, обійнявши мене за плечі. Я відкинулася на його груди, вдячна йому за підтримку.

- Де доктор? - запитав Ден суворо.

- Він уже йде, - відповіла медсестра, яка оглядала малюка. Руде волосся вибилося з-під білого медичного чепчика. На грудях дівчини висіла обов'язкова табличка з ім'ям і посадою. - Він оглядає іншу дитину.

- А якого біса?  Він тут одни? Тут теж лежить хвора дитина! - Денис був у нестямі від люті.

Я стиснула руку чоловіка, що обіймала мене за талію, і він зробив глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися.

- Сьогодні неділя, - медсестра, здавалося, не звернула уваги на тон Підбуртного, найімовірніше, вона звикла до подібного. - Не хвилюйтеся, він скоро буде.

У цю мить, немов за помахом чарівної палички, відчинилися двері, і в кімнату квапливо увійшов лікар.

- Що в нас тут, Лілю? - одразу включився він у процес.

- Висока температура, жар, конвульсії, лихоманка, мимовільна блювота, - перерахувала сестра симптоми.

- Приготуйте все для взяття пункції з хребта, - сказав лікар після побіжного огляду, - зателефонуйте у відділення педіатрії, нехай приготують палату, також потрібно обстежити верхні дихальні шляхи.

Сестра втекла виконувати розпорядження лікаря, тоді як сам лікар із другою медсестрою зайнялися Марком.

- Денисе, - сказав він Підбуртному, - мені здається, я знаю, що сталося з вашим сином, хоча, щоб перевірити це і переконатися напевно, нам необхідно взяти пункцію з хребта хлопчика. Якщо ви підпишете всі папери, то ми приступимо до цього негайно, потім доведеться помістити його в палату в педіатричному відділенні.

- Він залишиться в лікарні? - з жахом у голосі запитала я. Від вже почутого мені було дуже зле.

- Неодмінно, - сказав лікар, потім додав, помітивши паніку в моїх очах: - але ви, звісно, можете залишитися з ним.

- А що з ним, лікарю? - запитав Ден.

- Я вважаю, це менінгіт.

- Як? Боже! Що ж робити? - я ледь не зомліла, але Ден підтримав мене твердою рукою. - Будь ласка, не дайте йому померти, лікарю. Боже, якщо він помре, то я в цьому буду винна.

- Заспокойся, Лано, - сказав Денис, притискаючи мене до себе. - Ніхто в цьому не винен.

- Ваш чоловік має рацію, пані Підбуртна, - сказав доктор, тоді як його вмілі руки вивчали Марка. - Річ у тім, що менінгіт - це інфекція, причиною якої може стати застуда або запалення вуха. Іноді хвороба може передатися від іншої інфікованої дитини. Ви ніяк не могли знати про це і, отже, ніяк не могли запобігти. Тому не варто побиватися і звинувачувати себе. Сподівайтеся на краще, а ми зробимо все можливе, щоб урятувати життя хлопчика.

- Ще вчора ввечері з ним було все гаразд, - сказав Ден із відчаєм у голосі.

- Найчастіше менінгіт саме так і протікає. Але Марк у надійних руках, запевняю вас. І добре, що ви звернулися до лікарні на ранній стадії. Я думаю, все обійдеться.

Але мене не заспокоїли слова лікаря, адже я знала, що якби я не забарилася з візитом до дитячої, то хвороба виявилася б на кілька годин раніше. Почуття провини немов отруєний стилет встромилося в моє серце, залишивши рану, що кровоточить.