24.1

Настав час конкурсу краси для малюків. На помості зібралося десятка два дітей віком від кількох місяців до двох років. Марк виглядав краще за всіх, тому я анітрохи не здивувалася, почувши його ім'я серед п'яти фіналістів. Він усіх вразив своєю променистою усмішкою і веселою вдачею.

- Лано, можна я поведу його на фінальний тур? - запитав Денис.

- Звичайно, любий, давай я потримаю камеру.

Я дивилася з розчуленням, як мій чоловік бере малюка в сильні руки і пружною ходою піднімається на сцену. У цьому було щось ідилічне. Марк посміхався, обійнявши Дена за шию. Після показу, учасники залишилися на сцені, чекаючи результату. Серце прискорено билося від хвилювання, хоча я й була впевнена в перемозі.

- Отже, переміг... Марк Підбуртний! Вітаємо переможця!

Я радісно застрибала, плескаючи в долоні.

- Що ж ви стоїте, йдіть до них, на фото має бути вся сім'я, - почула я ззаду.

Дійсно, ми ж сім'я. Я легко збігла на подіум і вже за хвилину радісно позувала фото- і відеокамерам, обійнявши чоловіка за талію.

Нарешті шоу було закінчено, і натовп почав мало-помалу розсмоктуватися. Денис і я спустилися зі сцени. Марк почав вередувати. Він, мабуть, втомився від настирливої уваги людей.

- Може, він зголоднів? - запитав Ден, дивлячись на малюка.

- Це точно.

- Добре, що він не почав вередувати під час змагання.

- Ну він же в нас розумний хлопчик, прямо як... - я мало не сказала «як його батько», але прикусила язика. - Малюк знає, як поводитися на людях.

- Він виглядав молодцем.

- Та й ти теж виглядав хоч куди, всі ці матусі очей із тебе не зводили.

- Серйозно?

- А то ти не помітив.

Я якось дивно подивилася на чоловіка.

- Що? Зі мною щось не так?

- Ти хороша людина, Денисе, - відповіла я, - але не хвилюйся, я нікому про це не скажу, таємниця помре разом зі мною, і твоя репутація не постраждає.

- Чи означає це, що я знову можу повернутися до тебе під ковдру? Обіцяю, я буду слухняним.

Замість відповіді я змінила тему:

- Я хочу їсти.

- Я б теж з'їв що-небудь, наприклад, тебе. - На підтвердження своїх слів Ден вискалив зуби.

- Припини, на нас люди дивляться, - зніяковіла я.

- Їм просто заздрісно, бо моя дружина - найкрасивіша жінка в цьому місті.

Коли він говорив так, то я не могла стримати емоцій, що прориваються назовні крізь маску байдужості. Хоча я й знала, що він усього лише жартує, його слова підносили мене на вершину блаженства. Якщо бути чесною із собою, то вчорашня ніч була зайвим доказом того, що я потребую уваги з боку свого чоловіка.

- Краще погодуй мене, Денисе, а інакше я помру з голоду.

- Здаюся, здаюся. Чого бажаєш? «Мак Дональдс», «Варенечна», «Млинці у мами Люди»? Вибирай, що хочеш.

- «Млинці». - я тицьнула пальцем у бік закладу, де продавали млинці заповнені всілякою всячиною, від сиру і яєць до креветок і олив - справжнє досягнення місцевої кулінарної думки.

- Йде. Тоді ви з Марком влаштовуйтеся он за тими столиками, а я візьму їжу і приєднаюся до вас. І, мабуть, варто поспішити, як би нам не потрапити в грозу. - Денис кивнув головою в напрямку чорної хмари, що наповзала на місто.

Я кивнула і вирушила до столиків, за якими влаштувалося кілька людей.

- Який чудовий малюк, - сказав незнайомий чоловік, сідаючи навпроти мене. Поруч із ним сів його приятель.

- Дякую, він щойно виграв у конкурсі, його визнали найчарівнішим малюком, - відповіла я із гордістю в голосі.

- Не дивно, з такою красивою мамою нічого іншого й бути не могло.

Чоловік, здавалося, говорив щиро, без глузування, але я не звикла до компліментів і тому почувалася ніяково. Я поклала Марка в коляску.

- Лано, - запитав Денис, що підійшов, похмуро оглядаючи чоловіків, - ці хлопці чіпляються до тебе?

- Ні, що ти. Вони просто похвалили зовнішній вигляд Марка.

- А мені щось так не здалося. - Ден поклав їжу на стіл і став перед хлопцями, агресивно дивлячись на них. - У вас якісь проблеми, панове?

Серце скажено забилося. Ну що таке знайшло на Підбуртного? Що поганого в тому, що люди радіють за інших?