16.2 Денис

- Ти біліша за сніг, Лано, усе гаразд? - запитав я перед тим, як сісти за кермо свого «джипу».

- Ти теж здаєшся блідим, - відповіла дівчина.

Я подивився в дзеркало заднього виду.

- Нічого подібного. Я спокійний як удав. Дивись. - я із бравадою витягнув уперед руку, щоб продемонструвати, що з нервами в мене все гаразд. Але, помітивши, як трусяться пальці, одразу ж відсмикнув долоню.

Лана відкинулася на спинку сидіння, притиснувши руки до грудей і відчужено дивлячись за вікно.

- Принаймні, все вже позаду.

- Так, що зроблено, те зроблено. Це ж тільки подумати, я - одружений чоловік. Мені ніхто не повірить, якщо я розповім друзям.

- Це тимчасово, Денисе, не переживай, - нагадала дівчина слабким голосом.

Так, тимчасово, погодився про себе я. Дивно, звідки в моїй душі таке легке і радісне відчуття, немов я виграв лотерею? Я очікував, що все це вжене мене в депресію. Але те, що я відчуватиму радість з приводу свого сімейного стану, цього я і припустити не міг.

Я подивився на Лану і побачив маленьку налякану дівчинку з величезними сірими очима на блідому обличчі. Мені раптом стало її дуже шкода і захотілося втішити бідолаху, якось зігріти її своїм теплом. Нерозумно, я знав це, але що вже тут поробиш, такий ось я є.

- Іди сюди, Лано, я обійму тебе.

- Що?

Я поплескав долонею по сидінню поруч із собою.

- Давай, рухайся ближче. Ти ж моя дружина. Такі правила.

- Правила? - недовірливо перепитала няня, дивлячись на мене. - Щось я не чула раніше про такі правила.

- Це через те, мила дружино, що ти ніколи не була заміжня. - я ще раз наполегливо поплескав долонею по сидінню. - Давай-давай, не соромся, ти ж моя дружина. До того ж, банкіри можуть спостерігати за нами.

При цих словах Лана зацьковано озирнулася на всі боки, від чого я ледь не розреготався. Злякавшись того, що товстосуми з банку дійсно спостерігають за нами з усіх вікон, Лана присунулася до мене. Сукня ковзнула вгору, оголивши чудові ніжки. Перш ніж дівчина знову зніяковіло натягнула матерію на коліна, Я встиг насолодитися чудовим видовищем. Усе, про що зараз я міг думати, так це про трусики своєї дружини. Нерозумно, по-хлопчачому. Але така вже чоловіча природа.

Під час усього шляху до будинку я ледь стримувався, щоб не накинутися на дівчину. Її стегно притискалося до моєї ноги, аромат її тіла дражнив. Я насилу знаходив у собі сили зосередитися на дорозі. Та ще Лана, немов навмисне, поводилася напрочуд мило і природно. Сміялася над кожним моїм жартом, торкалася ненавмисно моєї руки на коробці передач, загалом, зводила з розуму, як це вміють робити тільки жінки.

Чорт забирай, адже це все тимчасово. Чому ж я такий напружений? Адже не мине й кількох місяців, як я розпрощаюся з Ланою. Це ж шлюб за розрахунком. Навіщо мучити себе? До чого ці почуття, що раптом нахлинули на мене, я ж бачив багато чого в цьому житті. Чому ж цього разу емоції перехльостують через край, змушуючи думати про цю жінку щосекунди і відчувати її близькість кожною клітинкою свого тіла?