Розділ 13 Лана

Я переодяглася в домашній одяг і повільно пройшлася великою кімнатою, поправляючи картини, які й без того висіли ідеально, і розставляючи книги на прибраних полицях. Нарешті я сіла на краєчок ліжка. Безглуздо далі відкладати неминучу розмову з Денисом. Калігула розтягнувся перед мною на підлозі, ніжачись у сонячному промені, що падає з вікна. Ось у кого життя малина - їсть та спить, і ніяких тобі турбот.

Зараз, коли Марк звик до правильного режиму і спав ночами, був саме час починати готувати проект. Адже роботи невпроворот. Потрібно знайти відповідну ділянку землі, домовитися з владою про оренду, знайти підрядника, оббігати купу інстанцій, зібрати десятки довідок. Але все це буде марно, якщо я не отримаю кредит. А це, своєю чергою, означає, що настав час іти на килим до Підбуртного, адже місяць, про який ми говорили, ось уже два дні як закінчився.

З того самого дня, коли ми возили Марка до лікаря, між нами виникло почуття товариства. І зараз мені належало зруйнувати наші стосунки. Того дня, з полегшенням дізнавшись, що з хлопчиком усе гаразд, ми пішли святкувати хороші новини в кафе, де замовили по величезній порції морозива. За легкою розмовою я дізналася багато нового про справжнього Дениса, а не про того ловеласа, якого я уявляла собі за дівочими враженнями. Він розповів мені з гордістю, як він побудував цю ферму з нуля, взявши в оренду поле для випасу корів, і вже за рік на нього працювало понад десяток людей. А через кілька років його господарство стало найбільшим в окрузі, і його ім'я було відоме всім впливовим хліборобам області. Він також розповів мені про свого молодшого брата, Данила, який пішов його слідами і зараз навчався в агпртехнічному університеті, проводячи на фермі, де він був рівноправним партнером, не більш як кілька місяців на рік. Розповів він мені і про те, як сильно чекав дощів, без яких не можна було без яких його посіви можуть сильно постраждати. Усе це робило мене причетною до того, що відбувається.

У відповідь я злегка відкрила йому таємниці свого дитинства і юності. Я розповіла про те, як дивилася всі матчі за його участю і вболівала за його команду, коли вони навчалися в старших класах.

- Не може бути! - вигукнув на це Ден, так і не донісши ложечку з морозивом до прочиненого рота.

- Так і було, - кивнула я, і усмішка підняла куточки моїх губ, - ви вже були у випускному класі, а я тільки перейшла в старшу ланку.

- То-то я думаю, що мені знайоме ваше прізвище, а ми, виявляється, вчилися в одній школі!

- Тільки один рік. Цього, звісно, було недостатньо, щоб ми встигли познайомитися. Я змінила п'ять шкіл, перш ніж отримала атестат.

- Я, напевно, був неперевершений у тому віці, інакше ви навряд чи запам'ятали б мене, а? - запитав Деніз веселим вогником в очах.

- Досить прикидатися. - я жартівливо замахнулася на чоловіка ложкою з морозивом. - Ви чудово знаєте, що подобалися дівчатам.

Я не стала казати, що зараз він має ще сексуальніший вигляд, набувши з роками мужності, якої не було в тому молодому плейбої.

- Тоді мені здавалося, що весь світ готовий впасти до моїх ніг.

- Кожна дівчина в школі була закохана у вас по вуха.

- Включно з вами?

Приїхали! Я засунула в рот величезну порцію морозива, щоб охолодити свій запал.

- Я моталась по притулках, пам'ятаєте? Мені ніколи не вистачало часу, щоб закохатися в кого б то не було.

Це була майже правда.

- Нізащо не повірю, що ви не були в мене закохані!

- Та ні ж, кажу вам.

- Анітрохи-нітрохи?

- Ну...

- Я так і знав! - Він усміхнувся Марку і дав хлопцеві лизнути з його ложечки морозива. - Чув, твоя няня була закохана в мене по вуха.

Я дивилася на те, як Денис спілкується з малюком, і думала, чи розуміє чоловік, наскільки важливе для малюка це спілкування. Ця людина з мрії мого дитинства могла б стати прекрасним батьком...

- Навіть якщо так, навіть якщо я і мала до вас якісь почуття, то нічого б у нас не вийшло. Я була дуже сором'язливою дівчиною і ніколи б не підійшла першою. А ви завжди були оточені вашим гаремом.

- Гарем? Так-так, дуже цікаво. Детальніше з цього місця.

- Ну... ви були просто ходячою легендою.

- Що, серйозно? - йому явно лестили мої слова.

- Дивно ще, як вас не заарканила якась дівчина з команди підтримки.

Ледве слова зірвалися з язика, я пошкодувала, що відкрила рота. По витягнутому обличчю Дена я зрозуміла, що це нагадало йому про нашу угоду.

- Ще нікому не вдавалося заарканити Дениса Підбуртного, - похмуро сказав хлопець, встромляючи ложку в морозиво.

Цей прокол був, мабуть, єдиним неприємним моментом у наших посиденьках.

І ось минув обумовлений договором місяць, а  я жодного разу більше не нагадала Денису про це. Але термін сплив, я й так дала господареві ферми зайвих два дні. Термін сплив, мати Марка не знайдена, тож нема чого тягнути, рано чи пізно треба йти до Підбуртного.